Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
непритомності. Побитих, напівживих людей возили по навколишніх селах, вимагаючи назвати «співучасників». Ф. М. Муштакова і О. С. Комендантові розстріляли буз суду. Багатьох повстанців окупанти утопили в протоці Перебійній, що неподалік від села, а 23 чоловіки були заарештовані і віддані до суду.
Ще довгі роки після придушення повстання охранка переслідувала всіх тих, кого запідозрювала, намагаючись викорінити з свідомості селян надію на відновлення Радянської влади. Проте жителі Жебріян не схиляли голови перед окупантами і продовжували боротьбу, інші тікали до Країни Рад. Найбільша кількість їх припадає на 30-і роки. За далеко не повними даними ізмаїльської квестури та бессарабського окружного інспектора поліції, за період з 1928 по 1932 рік лише невдалих спроб переходу жителями Жебріян радянсько-румунського кордону зафіксовано 14. В дійсності, як і 20-і роки, втеч було набагато більше. І тепер живуть у Приморському Т. Л. Березников, Т. Ф. Воробйов та інші, які в роки окупації перейшли кордон і перебували в Радянській країні до самого визволення, а потім повернулися в рідне село.
Румуно-боярська влада намагалася припинити втечі, залякувала населення та розповсюджувала наклепи на Радянську країну, але це не допомагало. Тоді окупанти вдавалися до провокацій. В 1932 році примар Жебріян М. І. Комендантов та жандарм Г. М. Данчиласку з провокаційною метою підкинули в господарську будівлі С. Ю. Перстньова, Є. Є. Комендантов, А. П. Тарасова та Н. Д. Курічева зброю і викликали в село жандармів, щоб спровокувати «підготовку» нового повстання і розпочати жорстоку розправу над населенням. Скориставшись з цього, жандарми заарештували А. П. Тарасова, Н. Д. Курічєва та їх рідних. Проте товариші арештованих викрили провокацію. Влада, враховуючи велике хвилювання серед населення, примушена була припинити судову справу.
Одночасно з репресіями та різними провокаціями окупанти застосували і політику загравання з населенням. У 1928 році було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке фактично здійснювалося за рахунок населення. Сталося так, що на ньому добре нагріли руки представники місцевої влади, а школа і через 12 років, тобто до червня 940 року, так і не була.
В червні 1940 року звершилося вистраждане населенням Бессарабії возз’єднання з матір’ю-батьківщиною – Радянським Союзом. Хвилююче і радісно проходили зустрічі з визволителями. На рейді, навпроти села, стали радянські кораблі. Трудящі підняли над селом червоний прапор.
Після визволення було обрано сільраду. В налагодженні нового життя відчувалося дбайливе піклування Комуністичної партії, яка відрядила сюди досвідчених організаторів комуністів – робітників Багрія і Покровського. Вони допомагали конфісковувати і розподіляти передані селянам землі куркулів. Одночасно велася підготовка до утворення колгоспів. 117 дворів об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Паризька комуна», головою якої колгоспники обрали учасника Татарбунарського повстання С. Ю. Перстньова, а 310 рибалок організували риболовецьку артіль ім. Косовського. 1 вересня 1940 року, вперше в історії села, всі діти шкільного віку прийшли до школи. Були відкриті класи для ліквідації неписьменності серед дорослих. Молодь утворила групу по підготовці до вступу в комсомол.
Недовго трудящі змогли користуватися здобутками Радянської влади. Розпочалась Велика Вітчизняна війна. 163 жителі села вступили до лав Червоної Армії.
Добровольці Г. К. Комендантов і М. Н. Чоботарьова переправлялись через Дунай н румунський берег, виявлені вогневі очки ворога, привозили «язиків».
22 липня 1941 року Жебріяни загарбали румунські війська. Окупанти знущались над населенням, кидали в концтабори тих, хто брав активну участь в соціалістичних перетвореннях. Ф. Ф. Курічева та Ф. К. Логінова розстріляли, а 15 активістів кинули в харцизький концтабір, з яких 5 загинули. Багатьох колгоспників після катувань, як неблагонадійних, виселяли подалі від кордону в інші місця.
Населення вірило в перемогу, чекало приходу Червоної Армії. І цей час настав. В ніч на 24 серпня 1944 року висадився десант, який після
Приморське
Сторінка 3 з 7
Галілешт до Жебріянської бухти. Розпочалася жорстока розправа. Всіх чоловіків зібрали біля жандармського управління і по черзі сікли до Ще довгі роки після придушення повстання охранка переслідувала всіх тих, кого запідозрювала, намагаючись викорінити з свідомості селян надію на відновлення Радянської влади. Проте жителі Жебріян не схиляли голови перед окупантами і продовжували боротьбу, інші тікали до Країни Рад. Найбільша кількість їх припадає на 30-і роки. За далеко не повними даними ізмаїльської квестури та бессарабського окружного інспектора поліції, за період з 1928 по 1932 рік лише невдалих спроб переходу жителями Жебріян радянсько-румунського кордону зафіксовано 14. В дійсності, як і 20-і роки, втеч було набагато більше. І тепер живуть у Приморському Т. Л. Березников, Т. Ф. Воробйов та інші, які в роки окупації перейшли кордон і перебували в Радянській країні до самого визволення, а потім повернулися в рідне село.
Румуно-боярська влада намагалася припинити втечі, залякувала населення та розповсюджувала наклепи на Радянську країну, але це не допомагало. Тоді окупанти вдавалися до провокацій. В 1932 році примар Жебріян М. І. Комендантов та жандарм Г. М. Данчиласку з провокаційною метою підкинули в господарську будівлі С. Ю. Перстньова, Є. Є. Комендантов, А. П. Тарасова та Н. Д. Курічева зброю і викликали в село жандармів, щоб спровокувати «підготовку» нового повстання і розпочати жорстоку розправу над населенням. Скориставшись з цього, жандарми заарештували А. П. Тарасова, Н. Д. Курічєва та їх рідних. Проте товариші арештованих викрили провокацію. Влада, враховуючи велике хвилювання серед населення, примушена була припинити судову справу.
Одночасно з репресіями та різними провокаціями окупанти застосували і політику загравання з населенням. У 1928 році було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке фактично здійснювалося за рахунок населення. Сталося так, що на ньому добре нагріли руки представники місцевої влади, а школа і через 12 років, тобто до червня 940 року, так і не була.
В червні 1940 року звершилося вистраждане населенням Бессарабії возз’єднання з матір’ю-батьківщиною – Радянським Союзом. Хвилююче і радісно проходили зустрічі з визволителями. На рейді, навпроти села, стали радянські кораблі. Трудящі підняли над селом червоний прапор.
Після визволення було обрано сільраду. В налагодженні нового життя відчувалося дбайливе піклування Комуністичної партії, яка відрядила сюди досвідчених організаторів комуністів – робітників Багрія і Покровського. Вони допомагали конфісковувати і розподіляти передані селянам землі куркулів. Одночасно велася підготовка до утворення колгоспів. 117 дворів об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Паризька комуна», головою якої колгоспники обрали учасника Татарбунарського повстання С. Ю. Перстньова, а 310 рибалок організували риболовецьку артіль ім. Косовського. 1 вересня 1940 року, вперше в історії села, всі діти шкільного віку прийшли до школи. Були відкриті класи для ліквідації неписьменності серед дорослих. Молодь утворила групу по підготовці до вступу в комсомол.
Недовго трудящі змогли користуватися здобутками Радянської влади. Розпочалась Велика Вітчизняна війна. 163 жителі села вступили до лав Червоної Армії.
Добровольці Г. К. Комендантов і М. Н. Чоботарьова переправлялись через Дунай н румунський берег, виявлені вогневі очки ворога, привозили «язиків».
22 липня 1941 року Жебріяни загарбали румунські війська. Окупанти знущались над населенням, кидали в концтабори тих, хто брав активну участь в соціалістичних перетвореннях. Ф. Ф. Курічева та Ф. К. Логінова розстріляли, а 15 активістів кинули в харцизький концтабір, з яких 5 загинули. Багатьох колгоспників після катувань, як неблагонадійних, виселяли подалі від кордону в інші місця.
Населення вірило в перемогу, чекало приходу Червоної Армії. І цей час настав. В ніч на 24 серпня 1944 року висадився десант, який після
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шевченкове
- Червоний Яр
- Фурманівка
- Трудове
- Старі Трояни
- Приозерне
- Новоселівка
- Мирне
- Ліски
- Дмитрівка
- Десантне
- Василівка