Сторінка 2 з 7
школі, яка була пізніше відкрита, навчання велось тільки румунською мовою. Молоді у вечірній час заборонялося зустрічатися на вулицях, співати українські й російські пісні. Село було перейменовано на Платирешть.
В період окупації поглиблювався процес розшарування селянства. На
початку тридцятих років у Плахтіївці 33 родини зовсім не мали землі. До того ж селянські господарства обкладалися великими податками, яких вони не знали навіть за часів царського самодержавства. Оподатковувались не лише нерухоме майно, коні, корови, вівці, але й за шлюб селяни мусили платити т. зв. «вінчило», без сплати якого він вважався недійсним. Переважна більшість розорених селян гнула спини в господарствах місцевих куркулів або ходила на сезонні роботи до поміщиків і німецьких колоністів у Сарату, Арциз та інші міста. В селі не було жодного культурного закладу. За даними 1933 року з кожних 5 жителів 4 були неписьменними. Школу відвідувало лише 200 дітей, з яких тільки четверта частина закінчувала навчання. З усіх дисциплін перевагу надавали вивченню румунської мови і закону божого.
Тяжке становище селян Плахтіївка за часів румунської окупації, прагнення їх до свободи знайшли яскраве відображення в перефразованій народній пісні «Ой, позаростали шляхи-доріженьки»:
Заволоділи нами вражі бояри,
Та й не дають нам жить,
Не дають нам жити
Ні на рідній мові говорити.
Позаростали грізні кордони
По річці по Дністрі.
Щоб вісті про справи більшовицькі
До нас в Плахтіївку не дійшли.
Де ж ти свобода сімнадцятого года?
Чому залишила ти нас?...
Чи за те, що не вміли тебе шанувати?
Ой повернися знову до нас!
Комуністи доставляли в село підпільну літературу, і селяни дізнавалися про життя в Радянському Союзі. На початку 1924 року в Плахтіївці виник революційний селянський комітет по підготовці повстання проти румунських окупантів, до якого увійшла найсвідоміша частина трудящих. Значну допомогу Плахтіївському комітетові подавав листівки один із керівників Татарбунарського повстання О. М. Кольцов. Він привозив листівки і передавав їх членам сільської революційної організації А. Середі, А. Іваньку, Ф. Небозі. Коли в 1924 році почалося Татарбунарське повстання, селяни Плахтіївки не змогли своєчасно підтримати його, тому що не були готовими до організованого виступу. Лише окремі групи подали допомогу повстанцям Михайлівки, де було перебито багато жандармів і захоплено всю зброю.
Після придушення Татарбунарського повстання почалися арешти і переслідування не тільки його безпосередніх учасників, але й тих, що співчували повстанцям. Румунській поліції вдалося натрапити на слід підпільників. В одному з поліцейських документів вказувалось, що «одержано достовірні відомості про існування в Плахтіївці підпільної організації». Через деякий час у село прибув каральний загін. Окупанти зігнали все населення на майдан біля церкви і оточили його військами. Всіх, у т. ч. дітей і старих, примусили стати на коліна. Жандарми, проходячи між рядами, знущались над людьми, вимагали називати імена учасників повстання. Почалися масові обшуки і арешти. Під час допиту заарештованих жорстоко катували, добиваючись від них зізнань. Пізно ввечері 21 вересня 1924 року карателі вивели 12 чол. на околицю села і без суду розстріляли. В числі страчених були Андрій Середа, Федір Небога, Андрій Іванько, Петро Христюк.
Незважаючи на жорсткий режим і введене військове становище, боротьба проти гнобителів не припинялась. У квітні 1931 року підпільники розповсюджували в багатьох селах Ізмаїльщини, в т. ч. і в Плахтіївці, листівку Союзу революційних селян Бессарабії, яка закликала селян до рішучої боротьби проти окупантів. В матеріалах поліції про революційний рух в Акерманському повіті за 30-і роки зазначається, що 20 лютого 1932 року був заарештований житель села Плахтіївки Федір Копиленко, який вів
Дивиться також інші населені пункти цього району: