Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Заможно жили колгоспники, з року в рік вагомішим ставав трудодень.
Середня оплата трудодня за 7 років (193-1940) становила по 4,8 кг зерна та понад 4 крб. грішми. Сім’я колгоспника С . Довгаленка у 1938 році одержала на трудодні 4366 крб. і 114 цнт хліба.
За досягнуті успіхи в розвитку всіх галузей господарства артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939-1941 рр. Право участі у виставці здобули всі бригадири, завідуючий хатою-лабораторією І. Г. Шевченко, передові колгоспники – всього 20 чоловік. Голова колгоспу М. О. Посмітний був у 1939 році нагороджений орденом «Знак Пошани».
Уродженець села Джугастрового, син селянина-бідняка, М. О. Посмітний з дитячих років наймитував у поміщиків і куркулів, юнаком брав участь у боротьбі з визискувачами. Батьк М. О. Посмітного – О. Посмітний був головою Джугастрівського земельного комітету. З лютого 1924 року Макар Онисимович – беззмінний голова одного з перших у Радянському Союзі колгоспів. З 1931 року він – комуніст, в 1933 і в 1935 рр. був учасником I і II Всесоюзних з’їздів колгоспників-ударників, обраний членом ВЦВК, а в 1936 році – учасник VIII надзвичайного з’їзду Рад, який прийняв нову Радянську Конституцію.
За роки існування колгоспу змінився степовий хутір, виросли його люди. Були побудовані нові господарські і житлові приміщення, поновилися засоби виробництва, транспорт. Зникли землянки хутора Федорівни. Зник і сам хутір, злившись з Гладким. Колишні переселенці побудували кам’яні будинки. За три передвоєнні роки в селі побудували електростанцію, готель, школу, клуб: з господарських приміщень – великий корівник, олійню, млин, пробурили 2 артезіанські колодязі глибиною 127 метрів. Село радіофікували. До 1938 року в Будьоннівському була повністю ліквідована неписьменність. Ще радіснішим обіцяв бути наступний день. «Збудуємо клуб, - казали колгоспники, - хати… Нам не село, нам би місто збудувати. Шосейні шляхи прокласти. Трамваї щоб ходили.. літаки літали».
Та щастю людському перетяла шлях німецько-фашистська навала. Пішли на двобій з ворогом бригадири Ф. Музика, Л. Сулима, З. Бойченко, садівник І. Коваленко, С. Березовський – всього понад 120 трудівників артілі. Намолочений хліб і свиней здали армії. В глибокий тил погнав худобу старий І. Г. Шевченко. Колгоспниці разом з дітьми евакуювались на схід, де самовіддано працювали, щоб прискорити перемогу над ворогом. Останнім залишив колгосп його голова, комуніст М. О. Посмітний. З батьком пішли на фронт 4 його сини. Вони захищали Москву, бились під Вязьмою. В бою, як і в праці, були попереду. За мужність у боях з німецько-фашистськими окупантами М. О. Посмітний удостоєний 6 урядових нагород.
10 серпня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Вони вщент зруйнували колгоспне господарство, пограбували майно колгоспників. Настали чорні дні окупації. Восени 1942 року п’яні німецькі офіцери влаштували полювання на зайців і лисиць. Вони вигнали з хат 50 дідів, жінок та підлітків, щоб ті заганяли звірів. В цьому «полюванні» кілька селян було тяжко поранено, а В. Серкизюка вбито. Гітлерівці вбили колгоспників І. Бірюка, Ф. Геонісіна. Та не могли вбити віру людей в Радянському владу, в Комуністичну партію. І. Черняк таємно встановив у млині приймач, слухав зведення Радінформбюро і розповідав односельчанам правду про події на фронтах. Удень 26 роковини Великого Жовтня над селом пролетів радянський літак. Він скинув листівки, в яких повідомлялось про визволення Києва. 4 квітня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили с. Будьоннівське від фашистських загарбників. У 1952 році жителі перенесли останки воїнів, що полягли під час визволення пам’ятник, а поряд обеліск, на якому вирізьблені імена 85 будьоннівців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Пограбованим, спустошеним залишили фашистські окупанти багатий колись колгосп. Був знищений навіть сад, який з любов’ю виростили в посушливому степу колгоспники. Багато зусиль довелось докласти трудівникам артілі, щоб відбудувати господарство артілі. Найважчі роботи лягли на плечі жінок, бо чоловіки ще були на фронтах Вітчизняної війни. Жінки були і бригадирами, і завідуючими фермами, навіть машиністами. Єдиною тягловою силою було кілька корів, що дивом збереглись. У колгоспному господарстві залишилась свиноматка та троє скалічених коней.
І все ж колгоспники впорались з весняно-літніми польовими роботами, провели сівбу озимини. Хоч колгосп за підсумками року і посів останнє місце в районі, однак люди були окрилені надією на краще майбутнє.
Закінчилась війна. Почали прибувати воїни-односельчани. Радість межувала з горем. Не повернулись з фронту, загинули смертю хоробрих Ф. Музика, Л. Сулима, З. Бойченко. Не діждався своїх синів І. Г. Шевченко, осиротіли Серафима та Олександр Березовські, Батько яких, колгоспний активіст, був одним з перших поселенців.
Розквіт
Сторінка 3 з 8
500 тис. крб.. В цей час надходження від тваринництва становили третину загальних прибутків.Заможно жили колгоспники, з року в рік вагомішим ставав трудодень.
За досягнуті успіхи в розвитку всіх галузей господарства артіль була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939-1941 рр. Право участі у виставці здобули всі бригадири, завідуючий хатою-лабораторією І. Г. Шевченко, передові колгоспники – всього 20 чоловік. Голова колгоспу М. О. Посмітний був у 1939 році нагороджений орденом «Знак Пошани».
Уродженець села Джугастрового, син селянина-бідняка, М. О. Посмітний з дитячих років наймитував у поміщиків і куркулів, юнаком брав участь у боротьбі з визискувачами. Батьк М. О. Посмітного – О. Посмітний був головою Джугастрівського земельного комітету. З лютого 1924 року Макар Онисимович – беззмінний голова одного з перших у Радянському Союзі колгоспів. З 1931 року він – комуніст, в 1933 і в 1935 рр. був учасником I і II Всесоюзних з’їздів колгоспників-ударників, обраний членом ВЦВК, а в 1936 році – учасник VIII надзвичайного з’їзду Рад, який прийняв нову Радянську Конституцію.
За роки існування колгоспу змінився степовий хутір, виросли його люди. Були побудовані нові господарські і житлові приміщення, поновилися засоби виробництва, транспорт. Зникли землянки хутора Федорівни. Зник і сам хутір, злившись з Гладким. Колишні переселенці побудували кам’яні будинки. За три передвоєнні роки в селі побудували електростанцію, готель, школу, клуб: з господарських приміщень – великий корівник, олійню, млин, пробурили 2 артезіанські колодязі глибиною 127 метрів. Село радіофікували. До 1938 року в Будьоннівському була повністю ліквідована неписьменність. Ще радіснішим обіцяв бути наступний день. «Збудуємо клуб, - казали колгоспники, - хати… Нам не село, нам би місто збудувати. Шосейні шляхи прокласти. Трамваї щоб ходили.. літаки літали».
Та щастю людському перетяла шлях німецько-фашистська навала. Пішли на двобій з ворогом бригадири Ф. Музика, Л. Сулима, З. Бойченко, садівник І. Коваленко, С. Березовський – всього понад 120 трудівників артілі. Намолочений хліб і свиней здали армії. В глибокий тил погнав худобу старий І. Г. Шевченко. Колгоспниці разом з дітьми евакуювались на схід, де самовіддано працювали, щоб прискорити перемогу над ворогом. Останнім залишив колгосп його голова, комуніст М. О. Посмітний. З батьком пішли на фронт 4 його сини. Вони захищали Москву, бились під Вязьмою. В бою, як і в праці, були попереду. За мужність у боях з німецько-фашистськими окупантами М. О. Посмітний удостоєний 6 урядових нагород.
10 серпня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Вони вщент зруйнували колгоспне господарство, пограбували майно колгоспників. Настали чорні дні окупації. Восени 1942 року п’яні німецькі офіцери влаштували полювання на зайців і лисиць. Вони вигнали з хат 50 дідів, жінок та підлітків, щоб ті заганяли звірів. В цьому «полюванні» кілька селян було тяжко поранено, а В. Серкизюка вбито. Гітлерівці вбили колгоспників І. Бірюка, Ф. Геонісіна. Та не могли вбити віру людей в Радянському владу, в Комуністичну партію. І. Черняк таємно встановив у млині приймач, слухав зведення Радінформбюро і розповідав односельчанам правду про події на фронтах. Удень 26 роковини Великого Жовтня над селом пролетів радянський літак. Він скинув листівки, в яких повідомлялось про визволення Києва. 4 квітня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили с. Будьоннівське від фашистських загарбників. У 1952 році жителі перенесли останки воїнів, що полягли під час визволення пам’ятник, а поряд обеліск, на якому вирізьблені імена 85 будьоннівців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Пограбованим, спустошеним залишили фашистські окупанти багатий колись колгосп. Був знищений навіть сад, який з любов’ю виростили в посушливому степу колгоспники. Багато зусиль довелось докласти трудівникам артілі, щоб відбудувати господарство артілі. Найважчі роботи лягли на плечі жінок, бо чоловіки ще були на фронтах Вітчизняної війни. Жінки були і бригадирами, і завідуючими фермами, навіть машиністами. Єдиною тягловою силою було кілька корів, що дивом збереглись. У колгоспному господарстві залишилась свиноматка та троє скалічених коней.
І все ж колгоспники впорались з весняно-літніми польовими роботами, провели сівбу озимини. Хоч колгосп за підсумками року і посів останнє місце в районі, однак люди були окрилені надією на краще майбутнє.
Закінчилась війна. Почали прибувати воїни-односельчани. Радість межувала з горем. Не повернулись з фронту, загинули смертю хоробрих Ф. Музика, Л. Сулима, З. Бойченко. Не діждався своїх синів І. Г. Шевченко, осиротіли Серафима та Олександр Березовські, Батько яких, колгоспний активіст, був одним з перших поселенців.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Ряснопіль
- Яснопілля
- Шевченкове
- Червоноармійське
- Новоподільське
- Маринівка
- Заводівка
- Демидове
- Гуляївка
- Анатолівка
- Ставкове