Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
винятковою важким економічним становищем селяни взяли школу і хату-читальню на своє утримання. Через відсутність взуття, одягу, підручників школу відвідувало лише 105 учнів. У 1923/24 навчальному році сільська Рада знов почала фінансувати роботу культурних закладів. Кількість учителів збільшилася з 4 до 8. У листопаді 1924 року розгорнуло роботу товариство «Геть неписьменність». Особливо посилилися культурне будівництво на селі після XV з’їзду партії, що взяв курс на колективізацію сільського господарства.
Наприкінці 1929 року передова частина сільської бідноти та деякі середняки об’єднались у колгосп «Червона поляна» (пізніше перейменований в «Червоний шлях»). Головою правління обрали робітника з Донбасу двадцятип’ятитисячника І. Кравченка.
В період масової колективізації активістів села звернулись з проханням прийняти їх до лав ВКП(б). В 1930 році в селі створилася партійна група, яку очолив В. П. Чечельницький. Її члени всі свої зусилля спрямували на політичне виховання селян, проведення суцільної колективізації. На початку 1930 року в Полянецькому налічувалося 820 селянських господарств, з них в колгосп об’єдналося 171, в т. ч. 128 бідняцьких і 43 середняцьких. У 1931 році організовано ще 2 артілі. До них вступила переважна кількість селянських господарств. Того ж року колективізацію в селі було в основному завершено.
Поступово міцніли колективні господарства. Якщо в 1930-1933 рр. вони збирали зернових пересічне по 10-12 цнт з га, то в 1937 року члени артілі «Червоний шлях» виростили по 18 цнт зернових з га. Колгосп здобув право бути учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Розрахувавшись по хлібопоставках, він додатково продав державі 610 цнт пшениці і за частину одержаних грошей купив автомашину. Того ж року в артілі було збудовано кузню, теслярну майстерню, споруджено рибний ставок. Зростала й оплата праці. Колгоспники одержали по 7,5 кг зерна на трудодень. Зокрема М. Олійнику і С. Бурдейній було видано на вироблені ними трудодні – першому 294 пуди зерна, другій 237 пудів. Артіль допомогла своїм членам придбати телиць. Успішно розвивалися й інші колгоспи.
Поліпшувався добробут жителів Полянецького, підвищувався і їх культурний рівень. У роки колективізації було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, всіх дітей шкільного віку охоплено навчанням. У 1934 році в семирічній школі здобували освіту понад 470 хлопчиків і дівчаток. Їх навчали 16 учителів. Педагогічний колектив провадив на селі велику культурно-освітню роботу. Вчителі систематично виступали з доповідями і лекціями, керували роботою гуртків художньої самодіяльності. На сцені сільського клубу ставилися п’єси О. Корнійчука «В степах України», І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля», М. Гоголя «Ревізор» та ін.. Драматичний і хоровий гуртки Полянецького були відомі далеко за межами району.
Щасливо жили люди колгоспного села. «У мене 11 дітей і жодне х них мене не обтяжує, - писав на сторінках районної газети 64-річний колгоспник Михайло Ковбасюк. – Один мій син – учитель, другий – лейтенант, третій – рахівник, четвертий – червоноармієць, п’ятий – обліковець колгоспу, шостий – вчиться, одна – дочка, інші працюють на різних роботах. І все це стало можливим тільки в умовах Радянської влади».
Соціалістичний лад дав трудящим Полянецького щастя, достаток, відкрив широкі шляхи до освіти, культури. Тому коли ворог зазіхнув на нашу священну радянську землю, жителі села грудьми стали на її захист. З перших днів війни 538 чоловіків пішли в Червону армію. Багато з них билися під Одесою, в Криму, на Волзі, Неві, Одері, у Варшаві і Берліні. Важкий шлях боротьби і перемог пройшов Т. П. Мороз. Він брав участь в прориві блокади Ленінграда. При визволенні міста Медведя артилерист Мороз влучним вогнем знищив 4 бронемашини, 3 гармати ворога. В січні 1945 року за завданням командування група бійців 4-ї танкової армії, в якій був і Терентій Мороз, з танком і трьома гарматами вийшли в тил гітлерівці і знищила близько 300 автомашин з живою силою і бойовою технікою противника. На річці Одері група захопила переправу і тримала її протягом 6 діб, аж до
Полянецьке
Сторінка 3 з 6
1928 року, розглядалися питання електрифікації села, поліпшення роботи споживчої кооперації і культурно-освітніх закладів. Культурне будівництво на селі розпочалося ще в 1920 році. Тоді в Полянецькому відкрилися хата-читальня, початкова школа, гуртки лікнепу. 1922 року в зв’язку з Наприкінці 1929 року передова частина сільської бідноти та деякі середняки об’єднались у колгосп «Червона поляна» (пізніше перейменований в «Червоний шлях»). Головою правління обрали робітника з Донбасу двадцятип’ятитисячника І. Кравченка.
В період масової колективізації активістів села звернулись з проханням прийняти їх до лав ВКП(б). В 1930 році в селі створилася партійна група, яку очолив В. П. Чечельницький. Її члени всі свої зусилля спрямували на політичне виховання селян, проведення суцільної колективізації. На початку 1930 року в Полянецькому налічувалося 820 селянських господарств, з них в колгосп об’єдналося 171, в т. ч. 128 бідняцьких і 43 середняцьких. У 1931 році організовано ще 2 артілі. До них вступила переважна кількість селянських господарств. Того ж року колективізацію в селі було в основному завершено.
Поступово міцніли колективні господарства. Якщо в 1930-1933 рр. вони збирали зернових пересічне по 10-12 цнт з га, то в 1937 року члени артілі «Червоний шлях» виростили по 18 цнт зернових з га. Колгосп здобув право бути учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Розрахувавшись по хлібопоставках, він додатково продав державі 610 цнт пшениці і за частину одержаних грошей купив автомашину. Того ж року в артілі було збудовано кузню, теслярну майстерню, споруджено рибний ставок. Зростала й оплата праці. Колгоспники одержали по 7,5 кг зерна на трудодень. Зокрема М. Олійнику і С. Бурдейній було видано на вироблені ними трудодні – першому 294 пуди зерна, другій 237 пудів. Артіль допомогла своїм членам придбати телиць. Успішно розвивалися й інші колгоспи.
Поліпшувався добробут жителів Полянецького, підвищувався і їх культурний рівень. У роки колективізації було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, всіх дітей шкільного віку охоплено навчанням. У 1934 році в семирічній школі здобували освіту понад 470 хлопчиків і дівчаток. Їх навчали 16 учителів. Педагогічний колектив провадив на селі велику культурно-освітню роботу. Вчителі систематично виступали з доповідями і лекціями, керували роботою гуртків художньої самодіяльності. На сцені сільського клубу ставилися п’єси О. Корнійчука «В степах України», І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля», М. Гоголя «Ревізор» та ін.. Драматичний і хоровий гуртки Полянецького були відомі далеко за межами району.
Щасливо жили люди колгоспного села. «У мене 11 дітей і жодне х них мене не обтяжує, - писав на сторінках районної газети 64-річний колгоспник Михайло Ковбасюк. – Один мій син – учитель, другий – лейтенант, третій – рахівник, четвертий – червоноармієць, п’ятий – обліковець колгоспу, шостий – вчиться, одна – дочка, інші працюють на різних роботах. І все це стало можливим тільки в умовах Радянської влади».
Соціалістичний лад дав трудящим Полянецького щастя, достаток, відкрив широкі шляхи до освіти, культури. Тому коли ворог зазіхнув на нашу священну радянську землю, жителі села грудьми стали на її захист. З перших днів війни 538 чоловіків пішли в Червону армію. Багато з них билися під Одесою, в Криму, на Волзі, Неві, Одері, у Варшаві і Берліні. Важкий шлях боротьби і перемог пройшов Т. П. Мороз. Він брав участь в прориві блокади Ленінграда. При визволенні міста Медведя артилерист Мороз влучним вогнем знищив 4 бронемашини, 3 гармати ворога. В січні 1945 року за завданням командування група бійців 4-ї танкової армії, в якій був і Терентій Мороз, з танком і трьома гарматами вийшли в тил гітлерівці і знищила близько 300 автомашин з живою силою і бойовою технікою противника. На річці Одері група захопила переправу і тримала її протягом 6 діб, аж до