Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Тарутине

Сторінка 2 з 8
Ленін, посилаючись на журнал «Сельский Вестник» за 1890 рік (№ 15), підкреслював: «Мужики-хуторяни і німці-колоністи добирають собі робітників „на вибір", платять їм на 15—20% дорожче, але й сума роботи, яку ці хазяїни „видавлюють" з робітників,— вища на п'ятдесят процентів» і «через це з виснаженого вигляду так легко впізнати тих, що працювали у німців-колоністів».
Нелегким було життя й робітників, що працювали па промислових підприємствах. Особливо важкою була праця робітників-ливарників на заводі землеробських машин і знарядь. Більшість виробничих процесів виконувалася вручну. Заробітна плата була низькою, а робочий день тривав 12 годин.
Про становище тарутинської бідноти, переважно тієї, що приходила сюди з України й Росії, не могла замовчати навіть буржуазна газета «Бессарабец». В одному з її номерів підкреслювалося, що «православна громада с. Тарутиного дуже бідна, оскільки вона складається не з корінних мешканців, а з стороннього люду: майстрів, фабричних робітників і т. п.».
13 січня 1903 року в селі відбувся страйк. Робітники поставили перед власником заводу Рознером вимогу підвищити заробітну плату, скоротити робочий день. У відповідь на відмову вони припинили роботу. Страйк тривав 2 дні і закінчився їх перемогою. Робітники добились деякого підвищення зарплати. Це була перша перемога тарутинських трудящих, здобута в боротьбі проти експлуататорів.
Часті засухи призводили до повного зубожіння найбіднішої частини селян. Влітку 1906 року в Тарутиному, як і в повіті, від засухи загинули ярі и озимі посіви. Селяни змушені були продавати худобу за півціни. На цьому, як правило, наживалися місцеві спекулянти.
Більшість населення лишалась і без медичної допомоги, бо послугами відкритої лікарні могли користуватися тільки багатії. Тут часто лютували епідемічні хвороби. Від дифтериту, скарлатини та інших хвороб щороку вмирало близько 100 чоловік.
Так, з 1 липня 1882 року по 1 липня 1883 поку хворіли на дифтерит 101 чоловік, з них 54 – вмерло, на скарлатину – 75 чоловік, з них померло 36.
Діти з бідних родин були позбавлені можливості здобувати навіть елементарну освіту. Місцеву гімназію з німецькою мовою викладання відвідували діти тільки заможних і привілейованих батьків. Лише в 1902 році тут відкрили початкову школу з російською мовою навчання. Матеріальне утримання школи було перекладено на плечі батьків. Тимчасом на будівництво тарутинської тюрми земство в 1903 році виділило 14,5 тис. крб.., а на придбання будинку для лікарні асигновано лише 6 тис. крб., тобто в два з половиною раза менше.
Перша світова імперіалістична війна спричинила скорочення або закриття підприємств, що не виконували замовлень військових відомств. Було закрито завод землеробських маши н і знарядь, де працювало 150 чоловік, а також тютюнову фабрику (50 робітників). Почалося безробіття.
Мобілізація чоловіків до царської армії ще більше загострила становище.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в селах Акерманського повіту класова боротьба посилилася. Селяни руйнували поміщицькі маєтки, захоплювали куркульські господарства і землі, зерносховища, рубали ліс тощо Боячись, щоб селянський рух проти експлуататорів не поширився і на Тарутине, багатії-колоністи звернулись по допомогу до акерманського повітового комісара, який,


Сучасна карта - Тарутине