Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Невпізнанним стало село. Як писав голова сільраді І. Капрал, «бідненька були колись наші Серби: низенькі, приземкуваті, вкриті соломою хати з підсліпуватими вікнами. Посеред села церква, а поруч неї шинок. Ото і всі
культурні «заклади». А нині зовсім інша картина». В передвоєнні роки в селі з’явились нові будинки. Виросли просторі будівлі і культурні заклади. Але на перешкоді до нових звершень стала війна.
У перші ж дні війни, 26-28 червня 1941 року, розпочався запис людей до винищувального батальйону. Група депутатів сільської Ради організувала евакуацію громадського майна в глибокий тил. Чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії. А жінки і підлітки працювали на спорудженні оборонних укріплень.
23 липня 1941 року в Серби вдерлися гітлерівці. Наступного дня вони спалили живцем активістів села – С. І. Паламарчука. Л. І. Шанського, М. Ю. Грушанського, Л. М. Фаріона. Через кілька днів розстріляли ще трьох чоловіків. Сербівські колгоспи окупанти перетворили на т. зв. громадські господарства. Людей примушували працювати з ранку до темряви. За виснажливий труд їм видавали по 100 грамів зернових відходів. Фашисти вивезли майже всю продуктивну, сільськогосподарський реманент.
Але сербівці не скорилися, чинили запеклий опір ворогу. Астина з них боролася в складі партизанських загонів, що діяли в Кодимсьому і Чечельницькому (Вінницька область) районах. З партизанами підтримували постійний зв'язок місцевий комуніст П. К. Швець та інші патріоти. Вони допомагали народним месникам продовольством, повідомляли про наміри ворога, переправляли в ліси сім’ї комуністів. А також військовополонених. Що втекла з концентраційних таборів.
Незабутнім для сербівців став день 21 березня 1944 року. З Козацького лісу в село прийшли партизани. Вони сповістили, що поблизу вже діють передові частини Червоної Армії. Однак їх просуванню заважав німецький бронепоїзд, що курсував від Кодими до станції Попелюхи. Партизани і група сербівців підірвали ворожий бронепоїзд і допомогли військам Другого Українського фронту в ніч на 23 березня 1944 року визволити село.
Багато шкоди завдали німецько-фашистські загарбники селу. Вони зруйнували господарські приміщення колгоспників, спалили виробничі майстені, вщент розграбували господарство артілей, забрали у населення 90 коней, 86 голів великої рогатої худоби, 39 овець, 4,5 тис. штук птиці. Загальні збитки, завдані колгоспам і селу. Становили майже 2 млн. карбованців.
З перших же днів визволення сербівці почали відроджувати господарство. Натхненником і організатором відбудовних робіт стала сільська Рада, головою якої обрали комуністі П. К. Швеця.
Радісно зустріли жителі села День Перемоги. Як героїв вітали вони своїх односельчан, які поверталися з фронту. Прославився в боях мужній розвідник Костянтин Бурдейний. За героїзм і бездоганне виконання завдань командування Батьківщина нагородила його орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, шістьма медалями. Груди капітана В. Миньківського прикрасили ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За бойові заслуги». За бойові подвиги близько 200 сербівців удостоєно урядових нагород.
Після закінчення війни відбудова господарства пішла успішніше. У соціалістичному змаганні за високий урожай першого післявоєнного року відзначилась ланка Л. Козубовської з колгоспу ім. Кірова, яка зібрала по 460 цнт цукрових буряків з га. По 350 цнт солодких коренів з га виростили ланкові П. Дудник і О. Дашківська.
З метою дальшого розвитку артільного виробництва, кращого і ефективнішого використання техніки в 1950 році артілі ім. Кірова та ім. Леніна об’єдналися в один колгосп – ім. Леніна. Держава навічно закріпила за ним понад 4 тис. га землі, з них близько 2,7 тис. га орної. Правління артілі та об’єднана партійна організація, яка була створена у 1950 році і налічувала 12 комуністів, зосередили увагу на поліпшенні структури посівних площ, збільшенні земельних масивів під пшеницею, кукурудзою, цукровими буряками.
Серби
Сторінка 4 з 6
і по 1 крб. грішми. Добре почали жити люди. Кожна сім’я мала корову, по 2-3 свині, птицю. Все частіше колгоспники справляли новосілля.Невпізнанним стало село. Як писав голова сільраді І. Капрал, «бідненька були колись наші Серби: низенькі, приземкуваті, вкриті соломою хати з підсліпуватими вікнами. Посеред села церква, а поруч неї шинок. Ото і всі
У перші ж дні війни, 26-28 червня 1941 року, розпочався запис людей до винищувального батальйону. Група депутатів сільської Ради організувала евакуацію громадського майна в глибокий тил. Чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії. А жінки і підлітки працювали на спорудженні оборонних укріплень.
23 липня 1941 року в Серби вдерлися гітлерівці. Наступного дня вони спалили живцем активістів села – С. І. Паламарчука. Л. І. Шанського, М. Ю. Грушанського, Л. М. Фаріона. Через кілька днів розстріляли ще трьох чоловіків. Сербівські колгоспи окупанти перетворили на т. зв. громадські господарства. Людей примушували працювати з ранку до темряви. За виснажливий труд їм видавали по 100 грамів зернових відходів. Фашисти вивезли майже всю продуктивну, сільськогосподарський реманент.
Але сербівці не скорилися, чинили запеклий опір ворогу. Астина з них боролася в складі партизанських загонів, що діяли в Кодимсьому і Чечельницькому (Вінницька область) районах. З партизанами підтримували постійний зв'язок місцевий комуніст П. К. Швець та інші патріоти. Вони допомагали народним месникам продовольством, повідомляли про наміри ворога, переправляли в ліси сім’ї комуністів. А також військовополонених. Що втекла з концентраційних таборів.
Незабутнім для сербівців став день 21 березня 1944 року. З Козацького лісу в село прийшли партизани. Вони сповістили, що поблизу вже діють передові частини Червоної Армії. Однак їх просуванню заважав німецький бронепоїзд, що курсував від Кодими до станції Попелюхи. Партизани і група сербівців підірвали ворожий бронепоїзд і допомогли військам Другого Українського фронту в ніч на 23 березня 1944 року визволити село.
Багато шкоди завдали німецько-фашистські загарбники селу. Вони зруйнували господарські приміщення колгоспників, спалили виробничі майстені, вщент розграбували господарство артілей, забрали у населення 90 коней, 86 голів великої рогатої худоби, 39 овець, 4,5 тис. штук птиці. Загальні збитки, завдані колгоспам і селу. Становили майже 2 млн. карбованців.
З перших же днів визволення сербівці почали відроджувати господарство. Натхненником і організатором відбудовних робіт стала сільська Рада, головою якої обрали комуністі П. К. Швеця.
Радісно зустріли жителі села День Перемоги. Як героїв вітали вони своїх односельчан, які поверталися з фронту. Прославився в боях мужній розвідник Костянтин Бурдейний. За героїзм і бездоганне виконання завдань командування Батьківщина нагородила його орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, шістьма медалями. Груди капітана В. Миньківського прикрасили ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За бойові заслуги». За бойові подвиги близько 200 сербівців удостоєно урядових нагород.
Після закінчення війни відбудова господарства пішла успішніше. У соціалістичному змаганні за високий урожай першого післявоєнного року відзначилась ланка Л. Козубовської з колгоспу ім. Кірова, яка зібрала по 460 цнт цукрових буряків з га. По 350 цнт солодких коренів з га виростили ланкові П. Дудник і О. Дашківська.
З метою дальшого розвитку артільного виробництва, кращого і ефективнішого використання техніки в 1950 році артілі ім. Кірова та ім. Леніна об’єдналися в один колгосп – ім. Леніна. Держава навічно закріпила за ним понад 4 тис. га землі, з них близько 2,7 тис. га орної. Правління артілі та об’єднана партійна організація, яка була створена у 1950 році і налічувала 12 комуністів, зосередили увагу на поліпшенні структури посівних площ, збільшенні земельних масивів під пшеницею, кукурудзою, цукровими буряками.