Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Боротьба селян за землю набирала дедалі гостріших форм. Влітку 1905 року чутка про захоплення ракулівськими селянами поміщицького лісу сколихнула бідняцькі маси Піщанської волості. В окремих селах запалали поміщицькі маєтки. В Піщаній було спалено скирти з хлібом у куркуля Косого. Наростала загроза загального виступу селян. Волосна управа і урядники вживали всіх заходів, щоб не допустити цього. В маєток генерала Сніжка на його прохання було надіслано військовий загін. За найбільш «неблагонадійними» встановлено ретельний нагляд.
У наступні роки для посилення боротьби з селянським рухом власті збільшують у Піщаній кількість урядників, розширюють штати волосного суду. Одночасно скорочуються і без того мізерні асигнування на народну освіту і охорону здоров’я. На все містечко, в якому проживало близько 5,2 тис. чоловік, були двокласне народне училище, школа грамоти для дівчаток (відкрилася в 1897 році) та 2 єврейські релігійні школи – «хедере». В усій Піщанській волості не було жодного лікаря. Возити хворих до Савранської лікарні бідняки не мали можливості. Їм доводилося звертатися по допомогу до фельдшера, який обслуговував населення всієї волості.
Особливо нестерпним стало життя піщанці під час імперіалістичної війни. Мобілізація та реквізиції розоряли і без того слабкі селянські господарства. З кожним днем зростали злидні і невдоволення. Місцеві власті використали закони воєнного часу, щоб розправитися з «неблагонадійними елементами». Серед «бунтівників», яких у першу чергу відправили на фронт, був і селянин-бідняк П.Х. Демченко, що провадив революційну роботу в Піщаній за завданням Балтської організації РСДРП.
Лютнева революція викликала політичне піднесення серед селян Піщаної. В містечко повертались фронтовики, які розгорнули революційну роботу. Матрос-чорноморець С.С. Рубаха привіз з собою більшовицьку листівку, в якій давалася оцінка поточного моменту і висувались конкретні завдання по дальшому розгортанню революції. Листівку із захопленням читали не тільки піщанці, а й жителі навколишніх сіл.
У березні 1917 року перед населенням Піщаної виступили агітатори, надіслані сюди селянською секцією Одеської Ради робітничих та солдатських депутатів. 26 квітня 1917 року в Балтський повіт прибула комісія Одеської Ради. Її члени їздили по селах, знайомилися в них з станом справ. У Піщаній вони з’ясували, що тут по-старому заправляють старшина та писар, а новообране волосне управління фактично справ не приймало. 30 квітня було скликано волосний сход, на якому представник Одеської Ради розповів селянам про Лютневу революцію та завдання місцевого самоврядування.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді дійшла до Піщаної на початку листопада. Та певний час тут ще утримувалася стара влада, яка спиралася на загін буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Повернення в Піщану солдатів-фронтовиків, зокрема П.Х. Демченка і С.С. Рубахи, активізувало революційну боротьбу селянства. Спільними зусиллями бідняків-піщанців та Балтського повітового загону Червоної гвардії, що прибув їм на допомогу, контрреволюційні сили були розгромлені. У січні 1918 року в Піщаній встановилась Радянська влада. Головою волосного революційного комітету став П.Х. Демченко. Створюється піщанська народна міліція, начальником якої Балтський повітовий ревком призначив С.С. Рубаху.
Тільки-но радянські органи розгорнули роботу, як у березні в село вдерлися айстро-німецькі інтервенти. Ревком змушений був перейти в підпілля. Куркулі і буржуазно-націоналістичне охвістя на чолі з Маковецьким вживали всіх заходів, щоб знищити радянських активістів. 1 серпня 1918 року ворогам вдалося схопити голову підпільного волосного ревкому П. Демченка і через кілька днів його було страчено. Але боротьбу продовжували М.Т. Скрипник, С.С. Рябчинський, Л.Г. Москалюк, г. Бублешик та інші. Частина з них вступила до партизанського загону І.К. Дячишина, що діяв у повіті. Піщанці підтримували зв'язок з Балтським повітовим ревкомом, через його представника Рудокваса (загинув у 1918 році від рук бандитів). В листопаді село було визволено від німецьких загарбників, а на початку наступного, 1919 року бідняки Піщаної, спираючись на допомогу червоноармійського
Піщана
Сторінка 2 з 8
куркулів або купувати в розстрочку у піщанського відділення Селянського банку. Не маючи можливості своєчасно сплатити борги, вони розорялися, а їхні наділи переходили у власність банку. У наступні роки для посилення боротьби з селянським рухом власті збільшують у Піщаній кількість урядників, розширюють штати волосного суду. Одночасно скорочуються і без того мізерні асигнування на народну освіту і охорону здоров’я. На все містечко, в якому проживало близько 5,2 тис. чоловік, були двокласне народне училище, школа грамоти для дівчаток (відкрилася в 1897 році) та 2 єврейські релігійні школи – «хедере». В усій Піщанській волості не було жодного лікаря. Возити хворих до Савранської лікарні бідняки не мали можливості. Їм доводилося звертатися по допомогу до фельдшера, який обслуговував населення всієї волості.
Особливо нестерпним стало життя піщанці під час імперіалістичної війни. Мобілізація та реквізиції розоряли і без того слабкі селянські господарства. З кожним днем зростали злидні і невдоволення. Місцеві власті використали закони воєнного часу, щоб розправитися з «неблагонадійними елементами». Серед «бунтівників», яких у першу чергу відправили на фронт, був і селянин-бідняк П.Х. Демченко, що провадив революційну роботу в Піщаній за завданням Балтської організації РСДРП.
Лютнева революція викликала політичне піднесення серед селян Піщаної. В містечко повертались фронтовики, які розгорнули революційну роботу. Матрос-чорноморець С.С. Рубаха привіз з собою більшовицьку листівку, в якій давалася оцінка поточного моменту і висувались конкретні завдання по дальшому розгортанню революції. Листівку із захопленням читали не тільки піщанці, а й жителі навколишніх сіл.
У березні 1917 року перед населенням Піщаної виступили агітатори, надіслані сюди селянською секцією Одеської Ради робітничих та солдатських депутатів. 26 квітня 1917 року в Балтський повіт прибула комісія Одеської Ради. Її члени їздили по селах, знайомилися в них з станом справ. У Піщаній вони з’ясували, що тут по-старому заправляють старшина та писар, а новообране волосне управління фактично справ не приймало. 30 квітня було скликано волосний сход, на якому представник Одеської Ради розповів селянам про Лютневу революцію та завдання місцевого самоврядування.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді дійшла до Піщаної на початку листопада. Та певний час тут ще утримувалася стара влада, яка спиралася на загін буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Повернення в Піщану солдатів-фронтовиків, зокрема П.Х. Демченка і С.С. Рубахи, активізувало революційну боротьбу селянства. Спільними зусиллями бідняків-піщанців та Балтського повітового загону Червоної гвардії, що прибув їм на допомогу, контрреволюційні сили були розгромлені. У січні 1918 року в Піщаній встановилась Радянська влада. Головою волосного революційного комітету став П.Х. Демченко. Створюється піщанська народна міліція, начальником якої Балтський повітовий ревком призначив С.С. Рубаху.
Тільки-но радянські органи розгорнули роботу, як у березні в село вдерлися айстро-німецькі інтервенти. Ревком змушений був перейти в підпілля. Куркулі і буржуазно-націоналістичне охвістя на чолі з Маковецьким вживали всіх заходів, щоб знищити радянських активістів. 1 серпня 1918 року ворогам вдалося схопити голову підпільного волосного ревкому П. Демченка і через кілька днів його було страчено. Але боротьбу продовжували М.Т. Скрипник, С.С. Рябчинський, Л.Г. Москалюк, г. Бублешик та інші. Частина з них вступила до партизанського загону І.К. Дячишина, що діяв у повіті. Піщанці підтримували зв'язок з Балтським повітовим ревкомом, через його представника Рудокваса (загинув у 1918 році від рук бандитів). В листопаді село було визволено від німецьких загарбників, а на початку наступного, 1919 року бідняки Піщаної, спираючись на допомогу червоноармійського