Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Майже 32 місяці тривала окупація села. Вороги грабували колгоспне добро, палили селянські хати та громадські приміщення, розстрілювали мирних жителів. Від їх рук загинуло У.Д. Косий, З. Дероплот, його дружина і дочка та багато інших. Але фашистський терор не зламав радянських людей. З перших днів окупації були місцеві жителі М.Л. Безносюк та П.К. Байдан. Члени підпільних груп, в яких спочатку налічувалося 22 чоловіка, проводили роботу по розповсюдженню зведень Радянського інформбюро про становище на фронтах, готували людей до збройної боротьби з ворогом.
Після встановлення зв’язку з іншими селами до партизанських груп, які незабаром виросли в невеличкі загони, вливалися жителі навколишніх населених пунктів. Восени 1942 року до загону П.К. Байдана (кличка Чорний) входило вже 20 бійців, з них – 9 піщанців. В листопаді 1943 року партизанські групи, що діяли в прибузькій зоні , в т.ч. і загін Байдана, об’єдналися у великий партизанський загін «Буревісник», який став грозою для окупантів та їх прихвоснів. Населення Піщаної активно підтримувало партизанів, допомагало їм в заготівлі продуктів харчування, медикаментів, переховувало і лікувало поранених.
В жорстокому бою, що вели з ворогами народні месники на території Ольгопільського району, в лютому 1944 року поліг смертю хоробрих житель Піщаної комсомолець А.К. Молокопой. Через кілька днів від руки зрадника загинув і командир Піщанського партизанського загону П.К. Байдан. Але інші патріоти боролись аж до підходу радянських військ.
10 березня 1944 року частині 2-го Українського фронту наблизилися до Піщаної. Ворог закріпився на західному березі річки Савранки. Протягом 8 днів, поки йшли запеклі бої за село, близько 150 мирних жителів загинуло від рук озвірілих окупантів. 18 березня 1944 року Піщана була остаточно визволена від ворога.
В боях за Піщану загинуло чимало бійців і офіцерів Червоної Армії. В центрі населеного пункту, серед парку, встановлено пам’ятник героям. На ньому викарбувані імена загиблих: гвардії майора 1-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії Ф.Г. Цибіна, ст. лейтенанта медслужби 8-ї гвардійської танкової бригади В.В. Приходька, ст. сержанта Ібрагіма Кантемірова та інших бійців і командирів. В дні революційних свят школярі проводять біля братської могили урочисті лінійки, прийом у піонери. Учні Піщанської восьмирічної школи №3 листуються з рідними тих, хто віддав своє життя за визволення села.
Під час Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії мужньо захищали рідну землю від фашистських загарбників чимало жителів Піщаної. Серед них – член КПРС з 1918 року учасник громадянської війни комісар Петрозаводського комуністичного полку М.П. Стафєєв. Всю війну пройшов з боями відважний танкіст старший сержант О.О. Фурман. За проявлену мужність і відвагу він нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня Червоної Зірки і кількома медалями. Тепер колишній воїн працює механізатором у Піщанському колгоспі ім. Леніна. Уродженець Піщаної командир відділення кулеметників гвардії старший сержант К.П. Отаманюк в одному з боїв знищив близько трьох десятків фашистів. Славний воїн, удостоєний кількох урядових нагород, загину смертю хоробрих.
Нині в селі трудиться багато учасників Великої Вітчизняної війни. Один з них – підполковник запасу Л.Г. Соколін – працює в Піщанській ветлікарні. У 1956 році йому присвоєно звання заслуженого ветеринарного лікаря Української РСР.
Про «Малу землю» під Новоросійськом, про те, як омивали її кров’ю, вкривали своїми тілами десантники, про героїв-воїнів розповідає тепер дітям учителька піщанської школи М.Л. Висоцька, яка брала участь у цих боях як медична сестра. Розповідає вона й про те, скільки горя і страждань завдали окупанти жителям Піщаної, в які руїни перетворили село. Було спалено понад 100 житлових будинків, зруйновано 14 колгоспних та багато громадських приміщень, зокрема восьмирічну школу, основний корпус
Піщана
Сторінка 5 з 8
З наближенням загарбників почалася організована евакуація районних установ, населення. У східні райони вивозилися сільськогосподарські машини, громадська худоба тощо. 22 липня ворог бомбардував Піщану. Серед мирного населення з’явились перші поранені і вбиті. Але евакуаційні роботи продовжувалися аж до 27 липня, коли в село вдерлися війська гітлерівських і румуно-боярських загарбників. Після встановлення зв’язку з іншими селами до партизанських груп, які незабаром виросли в невеличкі загони, вливалися жителі навколишніх населених пунктів. Восени 1942 року до загону П.К. Байдана (кличка Чорний) входило вже 20 бійців, з них – 9 піщанців. В листопаді 1943 року партизанські групи, що діяли в прибузькій зоні , в т.ч. і загін Байдана, об’єдналися у великий партизанський загін «Буревісник», який став грозою для окупантів та їх прихвоснів. Населення Піщаної активно підтримувало партизанів, допомагало їм в заготівлі продуктів харчування, медикаментів, переховувало і лікувало поранених.
В жорстокому бою, що вели з ворогами народні месники на території Ольгопільського району, в лютому 1944 року поліг смертю хоробрих житель Піщаної комсомолець А.К. Молокопой. Через кілька днів від руки зрадника загинув і командир Піщанського партизанського загону П.К. Байдан. Але інші патріоти боролись аж до підходу радянських військ.
10 березня 1944 року частині 2-го Українського фронту наблизилися до Піщаної. Ворог закріпився на західному березі річки Савранки. Протягом 8 днів, поки йшли запеклі бої за село, близько 150 мирних жителів загинуло від рук озвірілих окупантів. 18 березня 1944 року Піщана була остаточно визволена від ворога.
В боях за Піщану загинуло чимало бійців і офіцерів Червоної Армії. В центрі населеного пункту, серед парку, встановлено пам’ятник героям. На ньому викарбувані імена загиблих: гвардії майора 1-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії Ф.Г. Цибіна, ст. лейтенанта медслужби 8-ї гвардійської танкової бригади В.В. Приходька, ст. сержанта Ібрагіма Кантемірова та інших бійців і командирів. В дні революційних свят школярі проводять біля братської могили урочисті лінійки, прийом у піонери. Учні Піщанської восьмирічної школи №3 листуються з рідними тих, хто віддав своє життя за визволення села.
Під час Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії мужньо захищали рідну землю від фашистських загарбників чимало жителів Піщаної. Серед них – член КПРС з 1918 року учасник громадянської війни комісар Петрозаводського комуністичного полку М.П. Стафєєв. Всю війну пройшов з боями відважний танкіст старший сержант О.О. Фурман. За проявлену мужність і відвагу він нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня Червоної Зірки і кількома медалями. Тепер колишній воїн працює механізатором у Піщанському колгоспі ім. Леніна. Уродженець Піщаної командир відділення кулеметників гвардії старший сержант К.П. Отаманюк в одному з боїв знищив близько трьох десятків фашистів. Славний воїн, удостоєний кількох урядових нагород, загину смертю хоробрих.
Нині в селі трудиться багато учасників Великої Вітчизняної війни. Один з них – підполковник запасу Л.Г. Соколін – працює в Піщанській ветлікарні. У 1956 році йому присвоєно звання заслуженого ветеринарного лікаря Української РСР.
Про «Малу землю» під Новоросійськом, про те, як омивали її кров’ю, вкривали своїми тілами десантники, про героїв-воїнів розповідає тепер дітям учителька піщанської школи М.Л. Висоцька, яка брала участь у цих боях як медична сестра. Розповідає вона й про те, скільки горя і страждань завдали окупанти жителям Піщаної, в які руїни перетворили село. Було спалено понад 100 житлових будинків, зруйновано 14 колгоспних та багато громадських приміщень, зокрема восьмирічну школу, основний корпус