Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
десятинщикам з міщан та купцям Акермана, Ізмаїла, Кілії. Внаслідок цього в селі збільшувалася кількість бідноти. Так, у 1855 році 61 родина взагалі не мала ніякого майна, а 69 відносилися до категорії «найбідніших». Жила козацька сірома в убогих землянках і низеньких глиняних хатах, яких ще в 1836 році налічувалося понад 220.
У Старокозачому помітно виділялася і група заможних козаків, які нещадно експлуатували козацьку голоту. Вони володіли десятками голів великої рогатої худоби, отарами овець, млинами, широко використовували в своїх господарствах працю сіромах з селян-втікачів. Так, козак П. Ніяченко наймитував у багатія І. Хлівного, в П. Катеринського і братів Гайденків багато років наймитували Т. І. Пшеничний та біглий кріпак М. Кріменецький з Олександрового Дару Одеського повіту.
Важким тягарем лягла на плечі бідноти і військова повинність, яку козаки мусили відбувати на своєму повному спорядженні. Згідно з положенням на чергову службу повинна була йти не менше як третина дорослих чоловіків, проте завжди ця кількість досягала більше як 50 проц. чоловічого населення. Так, у 1855 році з 1203 козаків-станичників на військовій службу було 723 чол. Крім того, заможна козацька верхівка наймала замість себе для відбування військової служби бідних козаків або селян-втікачів. По суті це було не що інше, як своєрідна форма визиску козачої бідноти. Військова служба, яка майже вдвоє перевищувала встановлений трирічний строк, а також часті посухи, неврожаї, епідемії чуми і холери, епізоотії остаточно розорювали козаків.
Важке злиденне життя, яке мало чим відрізнялося від долі військових поселенців, викликало серед сіроми глибоке невдоволення. Однак сувора військова дисципліна і постійний адміністративний нагляд не давали можливості проявитися йому відверто. У зв'язку з цим козаки часто втікали з села. В 1831 році втекло 5 чол. Тікали і з військової служби. В кінці 50-х років XIX століття з війська втекло понад 20 козаків.
У 1858 році протест козаків набрав гостріших форм. Вони почали досить рішуче домагатися збільшення земельних наділів. Проте виступи козаків під загрозою військового трибуналу були придушені. В цю справу втрутилися сам військовий генерал-губернатор О. Г. Строганов і старшини.
Жителі Старокозачого мають славні бойові традиції. Вони несли прикордонну службу на Дунаї і Чорноморському узбережжі в складі 1-го і 2-го дунайських козацьких полків, брали участь у війні 1828—1829 рр. на Кавказі. Під час Кримської війни 1853—1856 рр. воювали в Добруджі, а в квітні 1854 року боронили Одесу від нападу англо-французької ескадри і брали участь у знищенні відомого фрегата «Тигр». У серпні 1856 року Дунайське військо перейменоване в Новоросійське, а в грудні 1868 року остаточно ліквідоване. З цього часу козаки Старокозачого були переведені в стан державних селян і підпорядковані місцевій адміністрації. Замість станичного в селі створюється волосне правління.
Козацька старшина і місцеві багатії, вдаючись до зловживань, захопили великі земельні наділи, обезземеливши значну кількість колишніх козаків. У 1885 році група селян скаржилася на те, що багато з них «залишилося без землі або наділені землею в значно меншому розмірі, ніж користувалися раніше». Ці факти були підтверджені перевіркою, проведеною Бессарабським у селянських справах присутствієм.
З розвитком капіталізму класове розшарування в селі поглибилося. За браком робочої худоби і сільськогосподарського реманенту значна частина старокозацької бідноти змушена була віддавати свої наділи в оренду багатіям або продавати. В 1909 році податковий інспектор Акерманського повіту зазначав, що селяни Старокозачого віддають землі в оренду в рахунок покриття боргів.
Більшість населення була неписьменною. У відкритій ще в 1839 році станичній школі, згодом підпорядкованій земству, навчалися переважно
діти старшин місцевих багатіїв. У 1912 році з 478 дітей шкільного віку її відвідувало лише 78 учнів. Не кращими були справи і з охороною здоров'я.
Тільки в 1910 році в селі була відкрита земська дільнича лікарня, штат якої складався лише з одного лікаря і трьох допоміжних працівників. Обслуговувала вона понад 20 навколишніх сіл.
Під впливом бурхливих подій 1905 року і діяльності соціал-демократичних
організацій зростали революційні настрої серед сільської бідноти. За даними Бессарабського губернського жандармського управління, в жовтні 1906 року в Старокозачому налічувалося 300 революційно настроєних селян, які мали зв’язки з акерманською соціал-демократичною організацією.
Старокозаче
Сторінка 2 з 7
передбачених «Положенням» про військо. До того ж більшість козаків не могла скористатися й цією землею. За даними 1855 року, 185 козацьких господарств зовсім не мали робочої худоби, 14 — мали лише по одній голові, 254 — по дві — чотири голови робочої худоби, а 27 — мали від 6 до 20 голів. У зв’язку з цим значна кількість сімей змушена була віддавати свої наділи в оренду заможним козакам і старшині, навколишнім поміщикам і У Старокозачому помітно виділялася і група заможних козаків, які нещадно експлуатували козацьку голоту. Вони володіли десятками голів великої рогатої худоби, отарами овець, млинами, широко використовували в своїх господарствах працю сіромах з селян-втікачів. Так, козак П. Ніяченко наймитував у багатія І. Хлівного, в П. Катеринського і братів Гайденків багато років наймитували Т. І. Пшеничний та біглий кріпак М. Кріменецький з Олександрового Дару Одеського повіту.
Важким тягарем лягла на плечі бідноти і військова повинність, яку козаки мусили відбувати на своєму повному спорядженні. Згідно з положенням на чергову службу повинна була йти не менше як третина дорослих чоловіків, проте завжди ця кількість досягала більше як 50 проц. чоловічого населення. Так, у 1855 році з 1203 козаків-станичників на військовій службу було 723 чол. Крім того, заможна козацька верхівка наймала замість себе для відбування військової служби бідних козаків або селян-втікачів. По суті це було не що інше, як своєрідна форма визиску козачої бідноти. Військова служба, яка майже вдвоє перевищувала встановлений трирічний строк, а також часті посухи, неврожаї, епідемії чуми і холери, епізоотії остаточно розорювали козаків.
Важке злиденне життя, яке мало чим відрізнялося від долі військових поселенців, викликало серед сіроми глибоке невдоволення. Однак сувора військова дисципліна і постійний адміністративний нагляд не давали можливості проявитися йому відверто. У зв'язку з цим козаки часто втікали з села. В 1831 році втекло 5 чол. Тікали і з військової служби. В кінці 50-х років XIX століття з війська втекло понад 20 козаків.
У 1858 році протест козаків набрав гостріших форм. Вони почали досить рішуче домагатися збільшення земельних наділів. Проте виступи козаків під загрозою військового трибуналу були придушені. В цю справу втрутилися сам військовий генерал-губернатор О. Г. Строганов і старшини.
Жителі Старокозачого мають славні бойові традиції. Вони несли прикордонну службу на Дунаї і Чорноморському узбережжі в складі 1-го і 2-го дунайських козацьких полків, брали участь у війні 1828—1829 рр. на Кавказі. Під час Кримської війни 1853—1856 рр. воювали в Добруджі, а в квітні 1854 року боронили Одесу від нападу англо-французької ескадри і брали участь у знищенні відомого фрегата «Тигр». У серпні 1856 року Дунайське військо перейменоване в Новоросійське, а в грудні 1868 року остаточно ліквідоване. З цього часу козаки Старокозачого були переведені в стан державних селян і підпорядковані місцевій адміністрації. Замість станичного в селі створюється волосне правління.
Козацька старшина і місцеві багатії, вдаючись до зловживань, захопили великі земельні наділи, обезземеливши значну кількість колишніх козаків. У 1885 році група селян скаржилася на те, що багато з них «залишилося без землі або наділені землею в значно меншому розмірі, ніж користувалися раніше». Ці факти були підтверджені перевіркою, проведеною Бессарабським у селянських справах присутствієм.
З розвитком капіталізму класове розшарування в селі поглибилося. За браком робочої худоби і сільськогосподарського реманенту значна частина старокозацької бідноти змушена була віддавати свої наділи в оренду багатіям або продавати. В 1909 році податковий інспектор Акерманського повіту зазначав, що селяни Старокозачого віддають землі в оренду в рахунок покриття боргів.
Більшість населення була неписьменною. У відкритій ще в 1839 році станичній школі, згодом підпорядкованій земству, навчалися переважно
діти старшин місцевих багатіїв. У 1912 році з 478 дітей шкільного віку її відвідувало лише 78 учнів. Не кращими були справи і з охороною здоров'я.
Тільки в 1910 році в селі була відкрита земська дільнича лікарня, штат якої складався лише з одного лікаря і трьох допоміжних працівників. Обслуговувала вона понад 20 навколишніх сіл.
Під впливом бурхливих подій 1905 року і діяльності соціал-демократичних
організацій зростали революційні настрої серед сільської бідноти. За даними Бессарабського губернського жандармського управління, в жовтні 1906 року в Старокозачому налічувалося 300 революційно настроєних селян, які мали зв’язки з акерманською соціал-демократичною організацією.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо