Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Під час першої світової війни становище трудящого селянства погіршало. Значна частина чоловіків була відправлена на війну. Село перебувало в прифронтовій смузі Румунського фронту. Безперервні постої військ і реквізиції до краю розорювали селянські господарства.
Лютнева революція 1917 року не змінила становища бідняцько-середняцьких господарств села. В Старокозачому, як і раніше, верховодили куркулі. Восени 1917 року обстановка почала поступово змінюватися. В село поверталися солдати-фронтовики, більшість яких співчувала більшовикам. Повернувся з Сибіру і X. Г. Федоров. У Старокозачому був створений ревком, до складу якого увійшли представники біднішого селянства і солдат-фронтовиків. На початку січня 1918 року ревком проголосив Радянську владу і організував розподіл землі.
Однак у січні 1918 року проти Країни Рад почалася збройна інтервенція боярської Румунії. Для відсічі загарбникам у Старокозачому було створено червоногвардійський загін, який разом з селянами Іванівки і Татарбунар став на захист Радянської влади. Коли 18 січня інтервенти наблизилися до села, їх зустрів вогонь червоногвардійських рушниць. Лише після того, як загарбники підтягнули артилерію і обстріляли село, опір був зламаний.
Почався період жорстокого окупаційного режиму. Були ліквідовані всі завоювання, здобуті трудящими селянами після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Внаслідок проведеної в 1918—1924 рр. т. зв. аграрної реформи найкращі землі були повернуті куркулям і колоністам, в яких королівський румунський уряд вбачав соціальну опору. На кінець 20-х років по Старокозацькій волості було 817 безземельних господарств, а в 1940 році з 7980 селянських господарств бідняцькі становили 50,9 проц., яким належало 20,4 проц. землі, середняцькі — 49,6 проц., їм належало 47,7 проц. землі, в той час як 8,5 проц. куркульських господарств володіли 31,9 проц. землі.
Через відсутність необхідних засобів виробництва і низьку агротехніку обробітку землі сільське господарство занепадало. На середину 30-х років урожайність пшениці в селі становила лише 9,6 цнт з га, жита 10 цнт, кукурудзи 12,4 цнт. До того ж окупанти систематично вивозили з села збіжжя та інші продукти сільського господарства.
Тяжкий соціальний гніт поєднувався з повним політичним безправ’ям і національним гнобленням. Викладання в школі провадилося виключно румунською мовою. Ледве животіла і колишня земська лікарня. Під загрозою репресій селянам заборонялося в громадських місцях розмовляти рідною мовою, носити що-небудь червоне, одягати кашкети російського покрою. Розташований у селі жандармський пост систематично робив обшуки і облави. Представники місцевої окупаційної адміністрації, зловживаючи службовим становищем, грабували селян, знущалися над ними. Акцизний чиновник забирав у крамницях різні товари, сплачуючи в кращому разі лише половину їх вартості; податкові контролери, жандарми та інші чиновники примушували селян перевозити їх на великі відстані без будь-якої оплати.
Незважаючи на жорстокий колоніально-військовий режим, трудящі не припиняли боротьби проти загарбників. На початку 1919 року в Старокозачому була створена підпільна більшовицька організація, очолювана Г. Лозовським і К. Шереметьєвим. Одночасно вона провадила роботу серед селян Олонешт, Царичанки, Байрамчі, Паланки, Русько-Іванівки, закликаючи їх до організації ревкомів і збройних загонів, до підготовки загальнонародного повстання.
Після того, як жандарми розгромили акерманську більшовицьку організацію, керівництво революційним рухом у повіті здійснював старокозацький волосний більшовицький комітет. Протягом весни й літа 1919 року йому вдалося налагодити зв’язки і скоординувати роботу 12 підпільних революційних організацій Акерманського повіту. В середині серпня 1919 року сигуранца натрапила на слід і розгромила старокозацьку більшовицьку організацію.
За допомогою підпільної комуністичної організації Акермана і Південно-Бес- сарабського ревкому на початку 1920 року в селі створюється нелегальна селянська революційна група, до якої входили А. Сливинський, А. Швачка, Є. Новіков, І. Котельник, М. Шеремет, В. Виходцев та інші. Члени групи провадили серед селян революційну пропаганду, поширювали прокламації, збирали і переховували зброю, нападали на румунські жандармські пости. На кінець 1920 року вони встановили тісний зв'язок з підпільними сільськими ревкомами Татарбунар, Паланки та Олонешт.
Старокозаче
Сторінка 3 з 7
Велике враження на селян справила звістка про сміливість і мужність їх односельчанина X. Г. Федорова, який служив в одній з військових частин, розташованих у Варшаві. 23 лютого 1907 року він з трьома товаришами був призначений охороняти групу солдатів, засуджених військовим трибуналом до страти за організацію виступу проти царя. X. Г. Федоров влаштував приреченим на смерть втечу. За це його засудили на 8 років каторги. Лютнева революція 1917 року не змінила становища бідняцько-середняцьких господарств села. В Старокозачому, як і раніше, верховодили куркулі. Восени 1917 року обстановка почала поступово змінюватися. В село поверталися солдати-фронтовики, більшість яких співчувала більшовикам. Повернувся з Сибіру і X. Г. Федоров. У Старокозачому був створений ревком, до складу якого увійшли представники біднішого селянства і солдат-фронтовиків. На початку січня 1918 року ревком проголосив Радянську владу і організував розподіл землі.
Однак у січні 1918 року проти Країни Рад почалася збройна інтервенція боярської Румунії. Для відсічі загарбникам у Старокозачому було створено червоногвардійський загін, який разом з селянами Іванівки і Татарбунар став на захист Радянської влади. Коли 18 січня інтервенти наблизилися до села, їх зустрів вогонь червоногвардійських рушниць. Лише після того, як загарбники підтягнули артилерію і обстріляли село, опір був зламаний.
Почався період жорстокого окупаційного режиму. Були ліквідовані всі завоювання, здобуті трудящими селянами після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Внаслідок проведеної в 1918—1924 рр. т. зв. аграрної реформи найкращі землі були повернуті куркулям і колоністам, в яких королівський румунський уряд вбачав соціальну опору. На кінець 20-х років по Старокозацькій волості було 817 безземельних господарств, а в 1940 році з 7980 селянських господарств бідняцькі становили 50,9 проц., яким належало 20,4 проц. землі, середняцькі — 49,6 проц., їм належало 47,7 проц. землі, в той час як 8,5 проц. куркульських господарств володіли 31,9 проц. землі.
Через відсутність необхідних засобів виробництва і низьку агротехніку обробітку землі сільське господарство занепадало. На середину 30-х років урожайність пшениці в селі становила лише 9,6 цнт з га, жита 10 цнт, кукурудзи 12,4 цнт. До того ж окупанти систематично вивозили з села збіжжя та інші продукти сільського господарства.
Тяжкий соціальний гніт поєднувався з повним політичним безправ’ям і національним гнобленням. Викладання в школі провадилося виключно румунською мовою. Ледве животіла і колишня земська лікарня. Під загрозою репресій селянам заборонялося в громадських місцях розмовляти рідною мовою, носити що-небудь червоне, одягати кашкети російського покрою. Розташований у селі жандармський пост систематично робив обшуки і облави. Представники місцевої окупаційної адміністрації, зловживаючи службовим становищем, грабували селян, знущалися над ними. Акцизний чиновник забирав у крамницях різні товари, сплачуючи в кращому разі лише половину їх вартості; податкові контролери, жандарми та інші чиновники примушували селян перевозити їх на великі відстані без будь-якої оплати.
Незважаючи на жорстокий колоніально-військовий режим, трудящі не припиняли боротьби проти загарбників. На початку 1919 року в Старокозачому була створена підпільна більшовицька організація, очолювана Г. Лозовським і К. Шереметьєвим. Одночасно вона провадила роботу серед селян Олонешт, Царичанки, Байрамчі, Паланки, Русько-Іванівки, закликаючи їх до організації ревкомів і збройних загонів, до підготовки загальнонародного повстання.
Після того, як жандарми розгромили акерманську більшовицьку організацію, керівництво революційним рухом у повіті здійснював старокозацький волосний більшовицький комітет. Протягом весни й літа 1919 року йому вдалося налагодити зв’язки і скоординувати роботу 12 підпільних революційних організацій Акерманського повіту. В середині серпня 1919 року сигуранца натрапила на слід і розгромила старокозацьку більшовицьку організацію.
За допомогою підпільної комуністичної організації Акермана і Південно-Бес- сарабського ревкому на початку 1920 року в селі створюється нелегальна селянська революційна група, до якої входили А. Сливинський, А. Швачка, Є. Новіков, І. Котельник, М. Шеремет, В. Виходцев та інші. Члени групи провадили серед селян революційну пропаганду, поширювали прокламації, збирали і переховували зброю, нападали на румунські жандармські пости. На кінець 1920 року вони встановили тісний зв'язок з підпільними сільськими ревкомами Татарбунар, Паланки та Олонешт.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Широке
- Стара Царичанка
- Семенівка
- Русько-Іванівка
- Приморське
- Монаші
- Миколаївка
- Маразліївка
- Крутоярівка
- Козацьке
- Карналіївка
- Затока
- Випасне
- Великомар’янівка
- Бритівка
- Андріївка
- Адамівка
- Шабо