Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Старокозаче

На початку березня 1921 року окупаційним властям знову вдалося напасти на слід групи. Деяких її членів заарештували. За розповсюдження прокламацій І. Ко­тельника засудили на 10 років ув’язнення, там він і загинув.
Намагаючись запобігти розгрому організації, в кінці березня 1921 року старокозацькі підпільники створили партизанську групу з 15—20 чол.,
озброєну гвин­тівками, які вони переховували ще з 1918 року. Партизани розраховували відійти в Дністровські плавні. Неподалік від села, у відкритому степу, вони зустрілися з військовими патрулями. Понад три доби тривав нерівний бій. Втративши кілька чоловік убитими, повстанці прорвалися крізь оточення, не залишивши в руках ворога жодного пораненого або полоненого. В жовтні 1921 року загін знову дав бій окупантам. 7 жовтня жандарми і прикордонники оточили партизанів біля Старо­козачого. Бій тривав майже добу. Окупанти втратили 13 чол. вбитими і пораненими. Партизанам вдалося прорватися крізь румунські застави і переправитися через Дні­стровський лиман на радянську землю.
Після цих подій рештки старокозацької революційної групи змушені були піти в глибоке підпілля, але роботи своєї не припиняли. Восени 1924 року, напередодні Татарбунарського повстання, діяльність її активізувалася. Очолив групу А. Сливинський. Були встановлені зв’язки з татарбунарським ревкомом. Однак після поразки Татарбунарського повстання агентам сигуранци вдалося заарештувати А. Сливинського. Незабаром він був розстріляний.
Режим кривавого терору не зламав волі трудящих Старокозачого до боротьби. В 30-х роках активну участь у революційному русі брали брати Іван і Павло Шпильові, Петро та Григорій Шевченки, М. С. Шевченко, Т. І. Шевченко та багато інших. Іван і Павло Шпильові вступили до лав Румунської Комуністичної партії і виконували важливі доручення по налагодженню закордонних зв’язків. Павло загинув у 1937 році під час виконання одного з партійних завдань. Іван продовжував самовіддану боротьбу проти фашистів і загинув від їх рук у 1942 році.
Активно боровся проти фашизму Г. І. Шевченко. В грудні 1936 року він ви їхав до республіканської Іспанії, де вступив до лав легендарної Інтернаціональної бригади. Після поразки республіканської армії Г. І. Шевченко потрапив у французький концтабір, але не зрікся своїх революційних переконань. Тільки в 1945 році він повернувся у рідно село.    
Не припинялася боротьба проти окупантів і в самому селі. В жовтні 1937 року П. І. Шевченко за допомогою T. І. Ткаченка, О. Виходцева, М. Ластовецького і Л. Ротару встановив на куполі щойно побудованої церкви червоний прапор. Ця подія викликала паніку серед місцевої влади. В селі почалися масові обшуки й арешти. П. І. Шевченко був заарештований і відправлений у кишинівську в’язницю. Незабаром йому вдалося втекти і він довго переховувався в Старокозачому в T. І. Ткаченка, М. С. Шевченка та інших односельчан. За П. І. Шевченка окупанти оголосили винагороду в 10 тис. лей. У січні 1938 року він був заарештований під час спроби перейти в Радянський Союз через дністровський кордон. Після звірячих катувань П. І. Шевченко помер у кишинівській в’язниці.
28 червня 1940 року село визволила Червона Армія. Створюються комітети бід­ноти, які згодом об’єдналися в земельні общини. Починається поділ поміщицьких та куркульських земель між біднотою. За ініціативою бідніших селян взимку 1940 року земельні общини заснували перший колгосп «Червоний Жовтень». На весну 1941 року в артілі налічувалося вже 75 селянських господарств. Згодом утво­рився колгосп ім. 28 червня. Одночасно в селі провадилася велика робота по ліквідації неписьменності та малописьменності, відкривалися школи, почали працювати бібліотека, клуб, кінотеатр, переобладнано і розширено лікарню.
У червні 1941 року будівництво нового життя було перерване віроломним напа­дом фашистської Німеччини. Більшість чоловіків села влилася до лав Червової Армії. Багато родин евакуювалось на схід країни.
29 липня 1941 року в Старокозаче вдерлися німецько-румунські війська. В перші ж дні фашисти стратили І. І. Шевченка з дружиною, Т. А. Білого, І. І. Білинського, М. Ф. Палія — всього 12 чол. За найменшу підозру вони розстрілювали або кидали в тюрми. Гітлерівці вивезли на каторгу 48 чол. Колгоспи були зруйновані. Знову почали господарювати куркулі, спекулянти. Вороги спалили 11 будинків і пограбували близько 400 селянських господарств. Окупанти, як і раніше, заборо­няли розмовляти рідною мовою. Під новий 1942 рік жандарми побили і заарешту­вали групу підлітків, які співали українські пісні.
23 серпня 1944 року бійці 83-ї окремої Новоросійської ордена Суворова Червонопрапорної стрілецької бригади морської піхоти, яка входила до складу 57-ї армії 3-го Українського фронту, визволили Старокозаче від фашистських загарбників.



Сучасна карта - Старокозаче