Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Старокозаче

Сторінка 4 з 7
На початку березня 1921 року окупаційним властям знову вдалося напасти на слід групи. Деяких її членів заарештували. За розповсюдження прокламацій І. Ко­тельника засудили на 10 років ув’язнення, там він і загинув.
Намагаючись запобігти розгрому організації, в кінці березня 1921 року старокозацькі підпільники створили партизанську групу з 15—20 чол.,
озброєну гвин­тівками, які вони переховували ще з 1918 року. Партизани розраховували відійти в Дністровські плавні. Неподалік від села, у відкритому степу, вони зустрілися з військовими патрулями. Понад три доби тривав нерівний бій. Втративши кілька чоловік убитими, повстанці прорвалися крізь оточення, не залишивши в руках ворога жодного пораненого або полоненого. В жовтні 1921 року загін знову дав бій окупантам. 7 жовтня жандарми і прикордонники оточили партизанів біля Старо­козачого. Бій тривав майже добу. Окупанти втратили 13 чол. вбитими і пораненими. Партизанам вдалося прорватися крізь румунські застави і переправитися через Дні­стровський лиман на радянську землю.
Після цих подій рештки старокозацької революційної групи змушені були піти в глибоке підпілля, але роботи своєї не припиняли. Восени 1924 року, напередодні Татарбунарського повстання, діяльність її активізувалася. Очолив групу А. Сливинський. Були встановлені зв’язки з татарбунарським ревкомом. Однак після поразки Татарбунарського повстання агентам сигуранци вдалося заарештувати А. Сливинського. Незабаром він був розстріляний.
Режим кривавого терору не зламав волі трудящих Старокозачого до боротьби. В 30-х роках активну участь у революційному русі брали брати Іван і Павло Шпильові, Петро та Григорій Шевченки, М. С. Шевченко, Т. І. Шевченко та багато інших. Іван і Павло Шпильові вступили до лав Румунської Комуністичної партії і виконували важливі доручення по налагодженню закордонних зв’язків. Павло загинув у 1937 році під час виконання одного з партійних завдань. Іван продовжував самовіддану боротьбу проти фашистів і загинув від їх рук у 1942 році.
Активно боровся проти фашизму Г. І. Шевченко. В грудні 1936 року він ви їхав до республіканської Іспанії, де вступив до лав легендарної Інтернаціональної бригади. Після поразки республіканської армії Г. І. Шевченко потрапив у французький концтабір, але не зрікся своїх революційних переконань. Тільки в 1945 році він повернувся у рідно село.    
Не припинялася боротьба проти окупантів і в самому селі. В жовтні 1937 року П. І. Шевченко за допомогою T. І. Ткаченка, О. Виходцева, М. Ластовецького і Л. Ротару встановив на куполі щойно побудованої церкви червоний прапор. Ця подія викликала паніку серед місцевої влади. В селі почалися масові обшуки й арешти. П. І. Шевченко був заарештований і відправлений у кишинівську в’язницю. Незабаром йому вдалося втекти і він довго переховувався в Старокозачому в T. І. Ткаченка, М. С. Шевченка та інших односельчан. За П. І. Шевченка окупанти оголосили винагороду в 10 тис. лей. У січні 1938 року він був заарештований під час спроби перейти в Радянський Союз через дністровський кордон. Після звірячих катувань П. І. Шевченко помер у кишинівській в’язниці.
28 червня 1940 року село визволила Червона Армія. Створюються комітети бід­ноти, які згодом об’єдналися в земельні общини. Починається поділ поміщицьких та куркульських земель між біднотою. За ініціативою бідніших селян взимку 1940 року земельні общини заснували перший колгосп «Червоний Жовтень». На весну 1941 року в артілі налічувалося вже 75 селянських господарств. Згодом утво­рився колгосп ім. 28 червня. Одночасно в селі провадилася велика робота по ліквідації неписьменності та малописьменності, відкривалися школи, почали працювати бібліотека, клуб, кінотеатр, переобладнано і розширено лікарню.
У червні 1941 року будівництво нового життя було перерване віроломним напа­дом фашистської Німеччини. Більшість чоловіків села влилася до лав Червової Армії. Багато родин евакуювалось на схід країни.
29 липня 1941 року в Старокозаче вдерлися німецько-румунські війська. В перші ж дні фашисти стратили І. І. Шевченка з дружиною, Т. А. Білого, І. І. Білинського, М. Ф. Палія — всього 12 чол. За найменшу підозру вони розстрілювали або кидали в тюрми. Гітлерівці вивезли на каторгу 48 чол. Колгоспи були зруйновані. Знову почали господарювати куркулі, спекулянти. Вороги спалили 11 будинків і пограбували близько 400 селянських господарств. Окупанти, як і раніше, заборо­няли розмовляти рідною мовою. Під новий 1942 рік жандарми побили і заарешту­вали групу підлітків, які співали українські пісні.
23 серпня 1944 року бійці 83-ї окремої Новоросійської ордена Суворова Червонопрапорної стрілецької бригади морської піхоти, яка входила до складу 57-ї армії 3-го Українського фронту, визволили Старокозаче від фашистських загарбників.


Сучасна карта - Старокозаче