Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Одеса

Через два місяці після початку окупації Одеси 500 французьких офіцерів були заарештовані за те. що не тільки не хотіли більше воювати проти Радянської республіки, але й переконували своїх товаришів не воювати проти Рад. 4
лютого 1919 року французькі солдати 58-гр піхотного полку відмовилися виступати проти партизанів, які за завданням Одеського обласного комітету партії захопили ім. Тирасполь. Революційні настрої серед солдатів і матросів Антанти дедалі посилювались. У березні 1919 року на багатьох кораблях французької ескадри утворилися групи революційної дії. Це ще більше розлютило окупантів. 1 березня 1919 року французька і білогвардійська контррозвідки схопили Жанну Лябурб, Стойко Маткова, Якова Єліна, Михайла Штилівкера, Олександра Вінницького та інших. В ніч на 2 березня 1919 року їх розстріляли. Тільки Стойко Каткову пощастило втекти. Через два тижні було заарештовано керівника комуністичного підпілля І.Ф. Смирнова-Ласточкіна. Після жорстоких катувань його живим кинули в море, прив'язавши до ніг камінь. Та ніякі звірства не допомогли ворогу. Відбувався розклад військ інтервентів: солдати відмовлялись воювати проти радянських військ. А тимчасом до Одеси наближалась Червона Армія. Все це примусило командування інтервентів віддати наказ почати З квітня евакуацію військ. 6 квітня 1919 року в Одесу вступили радянські війська. Становище в місті було винятково складним. Тут налічувалось близько 40 тис. безробітних, не було продуктів харчування, палива. Окупанти вивезли багато цінностей, в т. ч. 112 торговельних суден. Зупинились трамваї, не працювала електростанція, завмер порт. Партійні та господарські органи насамперед приступили до відбудови підприємств, що випускали продукцію для потреб фронту. За короткий час відкрилося 13 взуттєвих майстерень і 14 швейних фабрик. Почали працювати консервні і шкіряні заводи, суконна і тютюнова фабрики. Для армії виготовлялись похідні кухні, ліжка. Міський партійний комітет організував навчання комуністів військовій справі. Робітники одеських заводів і фабрик у будь-яку годину на заклик партії шикувались у бойові ряди і зі зброєю в руках рушали на боротьбу проти ворогів Радянської влади. На кінець літа становище на фронті погіршало. Вороже кільце навколо Одеси стискувалось. Партія кинула клич: «Всі на боротьбу з Денікіним!». Наприкінці липня робітникам міста довелось витримати натиск 12-тпсячної банди куркулів німецьких колоній, які під командою білогвардійських офіцерів наступали на місто, щоб розчистити дорогу денікінцям. 23 серпня 1919 року денікінці висадили десант біля самого міста. Па допомогу їм прийшов військовий флот Антанти. Проти білогвардійського десанту були кинуті сформовані з робітників Перша революційна дружина. бойовий загін комуністів тютюнової фабрики, комуністична дружина Молдаванського району, 1-й і 2-й комуністичні батальйони та курсанти командних курсів. Майже добу боролися захисники Одеси проти денікінського десанту. Але озброєним до зубів білогвардійським частинам при підтримці суднової артилерії англійських кораблів 24 серпня 1919 року вдалось захопити місто. Денікінці встановили режим терору і насильства. Були узаконені масові розстріли без суду, грабунки. З особливою люттю вони розправлялися з більшовиками. Були заборонені будь-які збори, закрито профспілки. Повернулись поміщики та фабриканти. Однак боротьба точилась і в цих умовах. У глибокому підпіллі більшовики збирали і згуртовували революційні сили. Вони налагодили випуск нелегальної газети «Одесский коммунист», редактором якої був Т. Костров (О. Мартиновський), провели наради підпільників та партійні конференції. Працювали губернський, міський і районні комітети КП(б)У та обласний військово-революційний повстанський штаб, очолюваний колишнім командуючим третьою Українською радянською армією П.С. Лазарєвим. Підпільною роботою керували секретар губкому С.І. Соколовська, В. Ф. Логінов, А.Г. Гордон, В.М. Лапіна. P.М. Лучанська, Г.М. Панкратова та інші. У повстанському штабі, крім Лазарєва, працювали С.Б. Інгулов і О.В. Хворостін. На великих фабриках і заводах було створено близько 50 підпільних КОМУНІСТИЧНИХ осередків і комсомольських груп. Озброювались робітничі дружини. У січні 1920 року денікінська контррозвідка арештувала групу активних підпільників. Багатьох них було страчено, в т. ч. П.С. Лазарєва і О.В. Хворостіна. Зазнала великих втрат міська комсомольська організація. За «процесом 17-ти» були розстріляні комуністи і комсомольці С.Дуніковський, І.Краснощокіна, В.Петренко, Я.Ройфман, Л.Співак, Д.Барська, М.Пельцман, П.Барг, Б. Михайлович. У передсмертному листі, переданому на волю


Сучасна карта - Одеса