Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В ході війни з Туреччиною 1806-1812 рр. Рені восени 1806 року було зайняте російськими військами. В листопаді за наказом
головнокомандуючого Міхельсона пост російських військ у місті посилився двома батальйонами піхоти та одним полком козаків під командуванням генерал-майора Єрмолова. Це дало змогу запобігти нападу ворога, який зосередив значні сили біля Ісакчі, не втрачаючи надії знову загарбати місто. За Бухарестським (1812 р.) мирним договором Рені відійшло до Росії.
В складі Росії Рені стало швидко розвиватися. Збільшувалась кількість населення за рахунок переселення селян, здебільшого втікачів з України, центральних губерній Росії., Бессарабії, а також селян Болгарії, що шукали порятунку від турецького гніту. Переселялося сюди чимало ремісників і торговців. У 1819 році тут проживало 1547 чоловік, в 1828 – 2705, а в 1856 році – 8263 чоловіка.
У зв’язку з інтенсивним переселенням до Рені селян з навколишніх сіл царський уряд навіть заборонив бессарабському губернатору давати їм на це дозвіл. З 1832 по 1841 рік обмеження для переселенців були дещо пом’якшені. Все ж і в наступні роки поповнення міського населення в основному відбувалось за рахунок переселенців і втікачів, а не внаслідок природного приросту. Причина цього – важке матеріальне становище переважної більшості жителів. В окремі роки смертність міського населення навіть перевищувала народжуваність, вже не кажучи про ті часи, коли тут лютували різні епідемії.
Історичні особливості заселення Рені зумовили строкатість національного складу його жителів. Так, у 1827 році тут проживало 460 українців, 202 росіяни, 669 молдован, 336 болгар, 269 греків і 130 євреїв.
Як і всюди, в місті панувала майнова нерівність. Тут було чимало багатих купців і дрібних торговців, ремісники та робочого люду. Значна частина населення займалася приміським сільським господарством. Найчисленнішу групу становили однодворці – «мазили» (дрібні землевласники з числа служилих людей світського походження) і «рупташі» (дрібні землевласники з духовенства).
З приєднанням Рені до Росії і включенням до загальноросійського ринку склалися сприятливіші умови для швидкого розвитку ремесла і торгівлі. Збільшилась кількість населення, зайнятого ремеслом. Якщо у 1828 році тут працювало 40 ремісників, то в 1844 їх налічувалось 150. Це були, насамперед, пекарі, різники, кравці, шевці, пічники, лимарі, столяри, красильники, миловарними та інші. Більша частина ремісників об’єднувалась у цехи і працювала на ринок. А такі, як цирульники, кушніри, ювеліри, оббивальники – обслуговували порівняно незначну частину заможного міського населення.
Розбагатівши, деякі ремісники відкривали свої майстерні і навіть промислові підприємства з вільнонайманою робочою силою. В 1856 році тут діяло 4 майстерні по виготовленню воску і мила, вартість щорічної продукції яких становила 14,6 тис. крб., 3 заводи по виробництву цегли і черепиці, що випускали на 15 тис. крб. продукції. Значного розвитку набули мукомельне виробництво (через порт експортувалось не тільки зерно, а й борошно) та переробка винограду і фруктів.
Важливе значення в економіці Рені мала торгівля, особливо зовнішня. Міська торгівля зосереджувалась у крамницях та на щоденних базарах, де продавали чимало вина, горілки, спирту та продуктів сільського господарства. Двічі на рік збиралися ярмарки, на яких збували не тільки продукцію місцевого виробництва, але й товари, привезені з інших губерній Росії та з-за кордону. Перший ярмарок (Георгіївський) збирався в квітні-травні місяці, другий (Покровський) – у вересні. У 1844 році на ренійських ярмарках реалізовано товарів на 11,4 тис. карбованців.
Як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі міста переважали товари сільськогосподарського виробництва. У 1816 році в ренійському порту споруджено митні та карантинні будівлі: відтоді порт посів значне місце в торгівлі Росії з іншими країнами. За торговельними правилами 1825 року іноземні товари Бессарабії в Росію могли відправлятись морем тільки з ренійського порту. Товари, що надходили з Туреччини. Пропускались через Ренійську і Скулянську митниці. У 1841 році в зв’язку зі збільшенням
Рені
Сторінка 2 з 13
свідчать документи, вже у 1807 році козаки-переселенці населяли більшу частину поселень поблизу Рені, де чинили опір молдавській владі.В ході війни з Туреччиною 1806-1812 рр. Рені восени 1806 року було зайняте російськими військами. В листопаді за наказом
В складі Росії Рені стало швидко розвиватися. Збільшувалась кількість населення за рахунок переселення селян, здебільшого втікачів з України, центральних губерній Росії., Бессарабії, а також селян Болгарії, що шукали порятунку від турецького гніту. Переселялося сюди чимало ремісників і торговців. У 1819 році тут проживало 1547 чоловік, в 1828 – 2705, а в 1856 році – 8263 чоловіка.
У зв’язку з інтенсивним переселенням до Рені селян з навколишніх сіл царський уряд навіть заборонив бессарабському губернатору давати їм на це дозвіл. З 1832 по 1841 рік обмеження для переселенців були дещо пом’якшені. Все ж і в наступні роки поповнення міського населення в основному відбувалось за рахунок переселенців і втікачів, а не внаслідок природного приросту. Причина цього – важке матеріальне становище переважної більшості жителів. В окремі роки смертність міського населення навіть перевищувала народжуваність, вже не кажучи про ті часи, коли тут лютували різні епідемії.
Історичні особливості заселення Рені зумовили строкатість національного складу його жителів. Так, у 1827 році тут проживало 460 українців, 202 росіяни, 669 молдован, 336 болгар, 269 греків і 130 євреїв.
Як і всюди, в місті панувала майнова нерівність. Тут було чимало багатих купців і дрібних торговців, ремісники та робочого люду. Значна частина населення займалася приміським сільським господарством. Найчисленнішу групу становили однодворці – «мазили» (дрібні землевласники з числа служилих людей світського походження) і «рупташі» (дрібні землевласники з духовенства).
З приєднанням Рені до Росії і включенням до загальноросійського ринку склалися сприятливіші умови для швидкого розвитку ремесла і торгівлі. Збільшилась кількість населення, зайнятого ремеслом. Якщо у 1828 році тут працювало 40 ремісників, то в 1844 їх налічувалось 150. Це були, насамперед, пекарі, різники, кравці, шевці, пічники, лимарі, столяри, красильники, миловарними та інші. Більша частина ремісників об’єднувалась у цехи і працювала на ринок. А такі, як цирульники, кушніри, ювеліри, оббивальники – обслуговували порівняно незначну частину заможного міського населення.
Розбагатівши, деякі ремісники відкривали свої майстерні і навіть промислові підприємства з вільнонайманою робочою силою. В 1856 році тут діяло 4 майстерні по виготовленню воску і мила, вартість щорічної продукції яких становила 14,6 тис. крб., 3 заводи по виробництву цегли і черепиці, що випускали на 15 тис. крб. продукції. Значного розвитку набули мукомельне виробництво (через порт експортувалось не тільки зерно, а й борошно) та переробка винограду і фруктів.
Важливе значення в економіці Рені мала торгівля, особливо зовнішня. Міська торгівля зосереджувалась у крамницях та на щоденних базарах, де продавали чимало вина, горілки, спирту та продуктів сільського господарства. Двічі на рік збиралися ярмарки, на яких збували не тільки продукцію місцевого виробництва, але й товари, привезені з інших губерній Росії та з-за кордону. Перший ярмарок (Георгіївський) збирався в квітні-травні місяці, другий (Покровський) – у вересні. У 1844 році на ренійських ярмарках реалізовано товарів на 11,4 тис. карбованців.
Як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі міста переважали товари сільськогосподарського виробництва. У 1816 році в ренійському порту споруджено митні та карантинні будівлі: відтоді порт посів значне місце в торгівлі Росії з іншими країнами. За торговельними правилами 1825 року іноземні товари Бессарабії в Росію могли відправлятись морем тільки з ренійського порту. Товари, що надходили з Туреччини. Пропускались через Ренійську і Скулянську митниці. У 1841 році в зв’язку зі збільшенням
Дивиться також інші населені пункти цього району: