Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після возз’єднання України з Росією боротьба українського козацтва проти турецько-татарських ярма посилюється. В 1963 році в південну Бессарабію увійшов великий загін задніпровських козаків під командою фастівського полковника Семена Палія, який в битвах під стінами фортець Акермана і Кілії захопив багато полонених і великі трофеї. В 1964 році ходили на буджацьких татар загони вінницького полковника Самуся, чернігівського полковника Якова Лизогуба та інші.
Під час російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття пониззя Дунаю знову стало ареною воєнних дій. 21 серпня 1770 року російські війська оволоділи фортецею Кілією, і протягом кількох років над нею майорів російський прапор. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року сюди знову повернулися турки. Під час війни 1787-1791 рр. кілійська фортеця в жовтні 1790 року була здобута російським військами. У визволенні Кілії в цей час брали активну участь і чорноморські козаки. Відтоді збереглася народна пісня «Від Кілії до Ізмайлова покопані шанці», яка ще відома в історії як «Пісня про взуття Ізмаїла та Кілії».
З часу Ясського мирного договору (1791 рік) Кілія ще 15 років належала туркам. Під час наступної російсько-турецької війни 1806-1812 рр. 9 грудня 1806 року турки здали фортецю російським військам.
Після визволення від турецьких загарбників у придунайських степах почали селитися селяни з України і Росії. Вони займалися рибальством, хліборобством, ремеслом та дрібною торгівлею.
Одним з перших заходів російського командування щодо місцевого населення була спроба використати його для військових цілей. Головнокомандуючий Молдавською армією І. І. Міхельсон за згодою з новоросійським генерал-губернатором герцогом Рішельє, дивізія якого увійшла в Кілію, тут же 15 грудня 1806 року звернувся із закликом до колишніх російських підданих і задунайських запорожців записуватися у волонтерські полки. Зважаючи на успішний хід формування першого такого полку, військова адміністрація вирішила створити Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, яке 20 лютого 1807 року було затверджено указом Олександра I. Двом полкам дарувалися прапори і гербова печатка із зображенням ріки Дунаю у вигляді дуги, хреста, півмісяця і сонця в променях, а за значенням «Буджацького Усть-Дунайського війська» і датою – 1807 рік. Канцелярія війська знаходилася в Кілії. В 1807 році тут побував штабс-капітан російської армії І. П. Котляревський, автор поеми «Енеїда». Йому було доручено оглянути в Буджацьких степах місцевість для заселення її задунайськими запорожцями.
Буджацьке козацьке військо існувало недовго. Вже 20 липня 1807 року підписано царський рескрипт про його ліквідацію. Причиною цього було те, що звістка про утворення війська викликали піднесення селянського руху в прикордонних губерніях. Тому цар вимагав вжити найрішучіших заходів для боротьбі з втечами селян за Дністер. Незважаючи на це, немало селян тікало від своїх визискувачів, поселялися і приписувалися в Кілії.
Після визволення від турецького гніту Кілія стала важливим міським поселенням і якийсь час – військово-адміністративним центром пониззя Дунаю.В 1808 році тут налічувалося 312 господарств і майже 1560 жителів. 34,6 проц. Було зайнято рибальством, 17,6 – хліборобство, хліборобством і рибальством одночасно займались 1,3 проц. Ремісниче населення міста – шевці, теслярі, ковалі, мельники, різники та інші 0 становило 8 проц.; торгівлею займались – 17,6 проц. Та різними промислами – 19,6 процента.
Протягом наступних двадцяти років соціальний склад населення Кілії зазнавав деяких змін. Появилося більше купців і ремісників. За переписом 1827 року тут було 19 купців, 2 промисловці, а також 18 теслярів, 8 кожум’яків, 7 ковалів і 6 кушнірів. Кілька багатіїв і служителів культу мали кам’яні будівлі, а решта (687) були дерев’яні та очеретяні. Трудове міське населення жило, звичайно, в очеретяних хатах і землянках.
Після укладення Бухарестського мирного договору в 1812 році Кілійську фортецю віднесено до фортець другого класу.
На початку XIXстоліття забудова міста стала здійснюватися за певним планом. Широкі вулиці простяглися від Дунаю на північ в степ,
Кілія
Сторінка 3 з 13
письменниці Ганни Барвінок «Домонтар» підкреслюється широка популярність кобзарської думи на честь козака Андибера, який «гуляє з козаками під тим страшним турецьким городом Кілією, звідкіля йшов татарський шлях на Україну». Під час російсько-турецьких воєн другої половини XVIII століття пониззя Дунаю знову стало ареною воєнних дій. 21 серпня 1770 року російські війська оволоділи фортецею Кілією, і протягом кількох років над нею майорів російський прапор. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року сюди знову повернулися турки. Під час війни 1787-1791 рр. кілійська фортеця в жовтні 1790 року була здобута російським військами. У визволенні Кілії в цей час брали активну участь і чорноморські козаки. Відтоді збереглася народна пісня «Від Кілії до Ізмайлова покопані шанці», яка ще відома в історії як «Пісня про взуття Ізмаїла та Кілії».
З часу Ясського мирного договору (1791 рік) Кілія ще 15 років належала туркам. Під час наступної російсько-турецької війни 1806-1812 рр. 9 грудня 1806 року турки здали фортецю російським військам.
Після визволення від турецьких загарбників у придунайських степах почали селитися селяни з України і Росії. Вони займалися рибальством, хліборобством, ремеслом та дрібною торгівлею.
Одним з перших заходів російського командування щодо місцевого населення була спроба використати його для військових цілей. Головнокомандуючий Молдавською армією І. І. Міхельсон за згодою з новоросійським генерал-губернатором герцогом Рішельє, дивізія якого увійшла в Кілію, тут же 15 грудня 1806 року звернувся із закликом до колишніх російських підданих і задунайських запорожців записуватися у волонтерські полки. Зважаючи на успішний хід формування першого такого полку, військова адміністрація вирішила створити Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, яке 20 лютого 1807 року було затверджено указом Олександра I. Двом полкам дарувалися прапори і гербова печатка із зображенням ріки Дунаю у вигляді дуги, хреста, півмісяця і сонця в променях, а за значенням «Буджацького Усть-Дунайського війська» і датою – 1807 рік. Канцелярія війська знаходилася в Кілії. В 1807 році тут побував штабс-капітан російської армії І. П. Котляревський, автор поеми «Енеїда». Йому було доручено оглянути в Буджацьких степах місцевість для заселення її задунайськими запорожцями.
Буджацьке козацьке військо існувало недовго. Вже 20 липня 1807 року підписано царський рескрипт про його ліквідацію. Причиною цього було те, що звістка про утворення війська викликали піднесення селянського руху в прикордонних губерніях. Тому цар вимагав вжити найрішучіших заходів для боротьбі з втечами селян за Дністер. Незважаючи на це, немало селян тікало від своїх визискувачів, поселялися і приписувалися в Кілії.
Після визволення від турецького гніту Кілія стала важливим міським поселенням і якийсь час – військово-адміністративним центром пониззя Дунаю.В 1808 році тут налічувалося 312 господарств і майже 1560 жителів. 34,6 проц. Було зайнято рибальством, 17,6 – хліборобство, хліборобством і рибальством одночасно займались 1,3 проц. Ремісниче населення міста – шевці, теслярі, ковалі, мельники, різники та інші 0 становило 8 проц.; торгівлею займались – 17,6 проц. Та різними промислами – 19,6 процента.
Протягом наступних двадцяти років соціальний склад населення Кілії зазнавав деяких змін. Появилося більше купців і ремісників. За переписом 1827 року тут було 19 купців, 2 промисловці, а також 18 теслярів, 8 кожум’яків, 7 ковалів і 6 кушнірів. Кілька багатіїв і служителів культу мали кам’яні будівлі, а решта (687) були дерев’яні та очеретяні. Трудове міське населення жило, звичайно, в очеретяних хатах і землянках.
Після укладення Бухарестського мирного договору в 1812 році Кілійську фортецю віднесено до фортець другого класу.
На початку XIXстоліття забудова міста стала здійснюватися за певним планом. Широкі вулиці простяглися від Дунаю на північ в степ,
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шевченкове
- Червоний Яр
- Фурманівка
- Трудове
- Старі Трояни
- Приозерне
- Новоселівка
- Мирне
- Ліски
- Дмитрівка
- Десантне
- Василівка
- Приморське
- Вилкове