Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
було споруджено кілька православних церков, в т.ч. й Успенську церкву, а в 1836 році – Покровський собор, що добре зберігся до наших днів.
Як заштатне місто Кілія з населенням 4146 жителів у вересні 1830 року увійшла до складу створеного тоді Ізмаїльського градоначальства разом з містами Ізмаїлом та Рені. Всі ці дунайські порти налагодили тісні економічні зв’язки з російським ринком, завдяки чому значно пожвавилась торгівля на місцевих базарах і ярмарках. В самій Кілії налічувалось на той час 26 крамниць, шинок, 34 питні заклади. Тут щороку влаштовувались два ярмарки: весняний Миколаївський – з 9 по 16 травня й осінні Параскеївський – з 14 по 21 жовтня. Основними предметами торгівлі були промислові товари, які провозились з Росії та з-за кордону. Крім того, на ярмарок привозили хліб, мед, вино, сіль та ремісничі вироби. Прибутковим і традиційним для Кілії був продаж риби. Пожвавився і промисловий розвиток. Розширили виробництво шкіряні та цегельні заводи. Вартість виробленої ними продукції в 1852 році становила 150 тис. карбованці.
Поступово збільшувалась кількість населення. Якщо в 1819 році в Кілії проживало 3620 чол., у 1836 році 4149, то в 1844 році тут було 5932 чоловіка.
Розвиток сільського господарства і торгівлі викликав настійну потребу поліпшити ґрунтові і водні шляхи, що зв’язували з півднем Росії. Тому в 40-50 роках розширено річкові пристані в придунайських містах, завдяки чому сюди могли заходити деякі морські судна. До того ж Кілія посідала помітне місце в стратегічних цілях Росії. Характеризиючи загострення обставин в Європі напередодні Кримської війни, К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслював, що в цей час в російські судна кинули якір у Кілії.
Незважаючи на віддаленість від основних політичних центрів Росії, чимало людей, що мешкали в Кілії, підтримували тісний зв'язок з вивольним рухом великих міст країни і за кордоном. Так, коли в дунайських князівствах виник рух грецьких гетеристів, то в їхні загони добровільно вступали жителі Кілії. В жовтні 1820 року через Акерман, Кілію та Ізмаїл проїздив керівник гетерії князь Олександр Іпсіланті, що намагався схилити місцевих греків взяти участь у боротьбі за незалежність Греції.
Мешканці Кілії з неослабленим інтересом стежили за подіями класової боротьби в Росії. В 1838 році вони виступити проти запровадження нових податків. Коли ж поліцмейстер заарештував кількох міщан,- інші на знак солідарності протягом кількох вживань міської поліції, яка брала хабарі і незаконно збирали податки і захоплювала міські землі. Активні учасники виступу міщани К. Данчук, Т. Ковтун, Л. Лупашко, Л. Маслов, Г. Шевченко та інші були заарештовані.
В Кілії певний час містилася арештантська рота інженерного відомства. В 1849 році сюди був відправлений учасник революційного гуртка Петрашевського Іполит Дебу, який перебував тут 2 роки.
Після Кримської війни за паризькою угодою 1856 року Кілійське гирло Дунаю і частина Південної Бессарабії були передані Молдавії, яка потрапила під зверхність Туреччини. Економіка і торгівля підупали. Остаточно зруйнували й фортецю, а її стіни використали на будівництво різних споруд. Нині на місці фортеці височить великий портовий елеватор. Донедавна зберігались залишки фундаменту та один рів, на місці якого тепер міський став.
У 1878 році, після поразки Туреччини у війні, Ізмаїльський повіт з дунайськими портами знову повернуто Росії. Пожвавилася торгівля. Швидко збільшувалася кількість населення. Вже в 1897 році налічувалося 11 618 жителів, у т. ч. 11 017 міщан, 306 селян, 88 дворян, 40 служителів культу, решта належала до інших станів. Національний склад мешканців Кілії був такий: 4555 українців, 2200 росіян, 2495 молдаван, 2144 євреї, 87 болгар та інші.
На початку ХХ століття Кілія стала одним з найбільших торговельних міст на Дунаї. Незважаючи на відсутність будь-якої механізації в порту, місто по вивезенню товарів посідало перше місце серед російських портів на Дунаї. Тільки в Одесу вивозилось близько 3 млн. пудів зерна, здебільшого ячменю,
Кілія
Сторінка 4 з 13
перпендикулярно до течії Дунаю. В південному напрямі місто розбудовувати ся не могло через дуже заболочені плавні, які стали осушуватися лише за Радянської алоди. Загалом воно зберегло шахове планування при досить малому розмірі квадратів. Крім житлових та адміністративних будинків, тут Як заштатне місто Кілія з населенням 4146 жителів у вересні 1830 року увійшла до складу створеного тоді Ізмаїльського градоначальства разом з містами Ізмаїлом та Рені. Всі ці дунайські порти налагодили тісні економічні зв’язки з російським ринком, завдяки чому значно пожвавилась торгівля на місцевих базарах і ярмарках. В самій Кілії налічувалось на той час 26 крамниць, шинок, 34 питні заклади. Тут щороку влаштовувались два ярмарки: весняний Миколаївський – з 9 по 16 травня й осінні Параскеївський – з 14 по 21 жовтня. Основними предметами торгівлі були промислові товари, які провозились з Росії та з-за кордону. Крім того, на ярмарок привозили хліб, мед, вино, сіль та ремісничі вироби. Прибутковим і традиційним для Кілії був продаж риби. Пожвавився і промисловий розвиток. Розширили виробництво шкіряні та цегельні заводи. Вартість виробленої ними продукції в 1852 році становила 150 тис. карбованці.
Поступово збільшувалась кількість населення. Якщо в 1819 році в Кілії проживало 3620 чол., у 1836 році 4149, то в 1844 році тут було 5932 чоловіка.
Розвиток сільського господарства і торгівлі викликав настійну потребу поліпшити ґрунтові і водні шляхи, що зв’язували з півднем Росії. Тому в 40-50 роках розширено річкові пристані в придунайських містах, завдяки чому сюди могли заходити деякі морські судна. До того ж Кілія посідала помітне місце в стратегічних цілях Росії. Характеризиючи загострення обставин в Європі напередодні Кримської війни, К. Маркс і Ф. Енгельс підкреслював, що в цей час в російські судна кинули якір у Кілії.
Незважаючи на віддаленість від основних політичних центрів Росії, чимало людей, що мешкали в Кілії, підтримували тісний зв'язок з вивольним рухом великих міст країни і за кордоном. Так, коли в дунайських князівствах виник рух грецьких гетеристів, то в їхні загони добровільно вступали жителі Кілії. В жовтні 1820 року через Акерман, Кілію та Ізмаїл проїздив керівник гетерії князь Олександр Іпсіланті, що намагався схилити місцевих греків взяти участь у боротьбі за незалежність Греції.
Мешканці Кілії з неослабленим інтересом стежили за подіями класової боротьби в Росії. В 1838 році вони виступити проти запровадження нових податків. Коли ж поліцмейстер заарештував кількох міщан,- інші на знак солідарності протягом кількох вживань міської поліції, яка брала хабарі і незаконно збирали податки і захоплювала міські землі. Активні учасники виступу міщани К. Данчук, Т. Ковтун, Л. Лупашко, Л. Маслов, Г. Шевченко та інші були заарештовані.
В Кілії певний час містилася арештантська рота інженерного відомства. В 1849 році сюди був відправлений учасник революційного гуртка Петрашевського Іполит Дебу, який перебував тут 2 роки.
Після Кримської війни за паризькою угодою 1856 року Кілійське гирло Дунаю і частина Південної Бессарабії були передані Молдавії, яка потрапила під зверхність Туреччини. Економіка і торгівля підупали. Остаточно зруйнували й фортецю, а її стіни використали на будівництво різних споруд. Нині на місці фортеці височить великий портовий елеватор. Донедавна зберігались залишки фундаменту та один рів, на місці якого тепер міський став.
У 1878 році, після поразки Туреччини у війні, Ізмаїльський повіт з дунайськими портами знову повернуто Росії. Пожвавилася торгівля. Швидко збільшувалася кількість населення. Вже в 1897 році налічувалося 11 618 жителів, у т. ч. 11 017 міщан, 306 селян, 88 дворян, 40 служителів культу, решта належала до інших станів. Національний склад мешканців Кілії був такий: 4555 українців, 2200 росіян, 2495 молдаван, 2144 євреї, 87 болгар та інші.
На початку ХХ століття Кілія стала одним з найбільших торговельних міст на Дунаї. Незважаючи на відсутність будь-якої механізації в порту, місто по вивезенню товарів посідало перше місце серед російських портів на Дунаї. Тільки в Одесу вивозилось близько 3 млн. пудів зерна, здебільшого ячменю,
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Шевченкове
- Червоний Яр
- Фурманівка
- Трудове
- Старі Трояни
- Приозерне
- Новоселівка
- Мирне
- Ліски
- Дмитрівка
- Десантне
- Василівка
- Приморське
- Вилкове