Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Кілія

Сторінка 6 з 13
це жителів міста і солдат місцевого гарнізону. З нагоди перемоги Жовтня в Петрограді відбувся багатолюдний мітинг.
Поступово зростав і міцнів вплив більшовиків на солдатські маси Румунського фронту і трудящих Бессарабії. В ряді військових частин посилились революційні настрої. В донесенні начальника окремої
Балтійської морської дивізії начальникові штабу річкових сил Дунаю від 8 листопада 1917 року вказувалось, що подібні настрої склалися «під впливом ухвалених більшовицьких резолюцій», які обіцяють землю, мир і хліб. У тому ж донесенні повідомлялось, що полковий комітет 4-го морського полку відкрито виступив проти свого командування. Пізніше, 22 грудня 1917 року, відбулась збройна сутичка солдат 4-го морського полку з місцевою владою Кілії. Солдати і трудящі починали розуміти, що справжньої свободи не принесли їм не російський Тимчасовий уряд, ні контрреволюційний «уряд» Бессарабії «Сфатул Церій», який проголосив маріонеткову Молдавську республіку.
Після того, як наприкінці грудня 1917 року вторгнулися війська боярської Румунії в Бессарабію, тоді ж в Одесі було обрано більшовицький Румунський військово-революційний комітет, який почав організовувати революційні батальйони з виходців з Румунії для відсічі боярам. Один такий батальйон (морський) очолив революційний матрос Георге Строїч (Стройчіу). Колишній портовий робітник з Галаца, він у 1916 році потрапив до Одеси разом з евакуйованою до неї верф’ю. В 1917 році Георге Строїч став організатором секції румунської соціал-демократії в Новій Кілії. Тут він познайомився з матросом Йоном Гречею, який працював на Кілійській содо верфі. Обидва вони очолили Кілійський революційний комітет, який 14 січня 1918 року організував масові мітинги в місті і в порту. З допомогою солдат і робітників ревком взяв владу до своїх рук. Революційні матроси Кілії захопили в порту румунські кораблі «Дунай», «Браїла», «Корабія», «Северин» та інші, підняли на їх щоглах червоні прапори. На 8 румунських кораблях були створені революційні комітети, які заявили про свою повну підтримку Радянської Росії. З цього приводу командир румунської морської дивізії Беленеску рапортував, що «капітани румунських кораблів Кілії були змушені підняти революційний прапор і, за настійною вимогою румунських комітетів та частини румунських робітників російської верфі, підписали заяву про своє приєднання руху».
З наближенням румунських окупантів до Кілії ревком організував оборону міста. Був сформований революційний загін з 300 чол. для боротьби проти агресії боярської Румунії.
Але сили виявились нерівними. 25 січня 1918 року Кілія була окупована румуно-боярськими військами. Відступаючи з Нижнього Дунаю, революційні моряки обороняли рибальське місто Вилкове, а далі брали участь у боротьбі за Радянську владу на різних фронтах громадянської війни.
Революційно настроєні моряки, що згодом повернулися додому, зазнали переслідувань з боку румунського уряду. За грати лиховісної тюрми Дофтана потрапили Георге Строїч і ЙонГреча. За участь у повстанні в Кілії і службу в Червоній Армії Георге Строїч був засуджений на 25 років каторжних робіт у Дофтані, де помер у 1928 році. В листівці, що поширював серед обманутих солдат буржуазної Румунії Йон Греча, зазначалося: «Брати матроси! Брати робітники, зодягнені у військову форму! Не стріляйте в ваших братів-червоноармійців, якщо румунські поміщики пощлють вас битися з Радянської Росією, бо Росія – єдина пролетарська держава в усьому світі».
Панування румунських бояр спричинило занепад економіки міст і сіл в понизов’ї Дунаю. Невеличкі підприємства, що дісталися в спадщину від царської Росії, або перестали існувати зовсім, або працювали з великими перервами. Ніхто не дбав про їх реконструкцію. Всюди переважала ручна праця. Надто примітивним було обладнання судноремонтних майстерень. Негативно позначився на економіці міста і всієї Бессарабії відрив дунайських портів, зокрема Кілії, від російських портів Причорномор’я.
Помітно скоротилася навігація в Кілійському гирлі Дунаю в роки загальної економічної кризи 1929-1933 рр., зокрема за весь рік порт Кілію відвідало лише 35 кораблів.
В умовах соціального і національного гніту трудящі Кілії ставали на шлях революційної боротьби. Вони відмовлялися сплачувати податки, приймати румунське підданство. Так, у листопаді 1918 року 8 учителів міста


Сучасна карта - Кілія