Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В цей скрутний час і побував у Бірзулі видатний український письменник М.М. Коцюбинський, як член Кишинівського комітету по боротьбі з філоксерою. Трагедію селянської родини в Бірзулі він змалював в оповіданні «Для загального добра».
З початком залізничного руху Бірзула стала одним з рева л очних пунктів, через який з центральних губерній Росії на Херсонщину в пошуках роботи їхали тисячі напівпролетаризованих і пролетаризованих селян. В.І. Ленін називав Бірзулу торговим селом і вказував, що вона поруч з іншими торговими селами Херсонські губернії – Ново-Українкою та Мостовим - є ринком робочої сили, «де по неділях збирається понад 9 тис. робітників». Адміністрація станції була власне вербувальником робочої сили для поміщицьких господарств всієї волості. В зв'язку з цим земство перетворило будинок колишньої поштової станції на харчувальний пункт для прибулих селян. «Багато голодного люду товпиться під дверима кухні,- писав завідуючий Бірзульським земським пунктом, - просять борщу... Дехто ж просить хоч хліба. Інші беруть один обід на двох, трьох».
Таких, що бажали найнятися на роботу, було більше, ніж потрібно. Тому довго доводилося прибулим блукати по курних шляхах від села до села в пошуках роботи. Ті, кому пощастило найнятися до поміщика, гнули спини до пізньої осені за злиденну плату. Бувало й так, що після косовиці чи жнив, коли потреба в робочій силі зменшувалась, поміщик створював для наймитів нестерпні умови: їх погано годували, били, і робітник змушений був відмовлятись від роботи, а за порушення контракту заробіток йому не виплачувався. Восени до Бірзульського земського пункту знову сходилися заробітчани, що повертались додому. Серед них були й такі, що не одержали ні плати, ні паспортів. Декому не повертали навіть власної торби.
Частина прийшлих селян наймалася на залізницю на вантажні, грабарські та ремонтні роботи. Постійний склад залізничників – молодший персонал службовців і значна частина кваліфікованих робітників – були з місцевого населення. Вони мали свої садиби і навіть ріллю, що давало змогу адміністрації тримати їх на низькій заробітній платі.
Але потреба в кваліфікованій робочій силі дедалі зростала, і попит на неї не міг бути задоволений через неписьменність населення. Наприклад, на 1886 рік у Бірзулі було лише 32 проценти письменних. В це число входили насамперед залізничники, більшість яких вийшла з Одеси чи з інших промислових центрів. Бракувало фахівців у депо, де на початку 900-х років вже працювало близько 700 робітників. Тому адміністрація Південно-Західної залізниці мусила відкрити на великих вузлових станціях однокласні і двокласні інколи. Так, у Бірзулі в 1882 році з'явилася двокласна школа для залізничників.
Трудящі Бірзули тягнулися до знань. На кошти, зібрані серед населення, тут побудували двоповерховий будинок для гімназії. Проте цей факт викликав, як писала преса, «недоброзичливе ставлення з боку міністерства освіти». Відкриття закладу з року в рік відкладалося. Гімназію відкрили лише 18 грудня 1911 року як приватну6. У 1887 році на залізничній станції почала працювати загальноосвітня бібліотека. Користування нею було платним. Щонеділі та в святкові дні тут провадились «читання з чарівним ліхтарем», що сприяло розвиткові і зростанню політичної свідомості робітників.
Станція Бірзула стала одним з опорних пунктів «Південноросійського союзу робітників», заснованого Є.Й. Заславським. Тут працювала підпільна бібліотека союзу. В листопаді 1876 року в кімнаті, де зберігали забуті пасажирами речі, жандарми знайшли ящик з забороненою літературою, зокрема творами М.Г. Чернишевського. Ретельне розслідування нічого не дало. В протоколі значилося, що книги, як і деякі речі, випадково залишені пасажирами.
Коли в Одеських головних залізничних майстернях виникла більшовицька організація, вона і встановила зв'язки з бірзульськими робітниками. Сюди часто приходили більшовики І. Авдєєв, Ф.П. Ачканов, Т.Бутенко та інші, які провадили велику роботу серед залізничників Бірзули, роз'яснювали рішення ІІІ з'їзду партії, розповсюджували більшовицьку літературу. Тут регулярно
Котовськ
Сторінка 2 з 12
господарства . Тут розвивалися різні галузі землеробства, особливо овочівництво, садівництво, виноградарство. В 70-і роки селянство зазнало великого лиха від посухи, а в 90-і – від філоксери, єдиним засобом боротьби проти якої було знищення виноградних лоз. З початком залізничного руху Бірзула стала одним з рева л очних пунктів, через який з центральних губерній Росії на Херсонщину в пошуках роботи їхали тисячі напівпролетаризованих і пролетаризованих селян. В.І. Ленін називав Бірзулу торговим селом і вказував, що вона поруч з іншими торговими селами Херсонські губернії – Ново-Українкою та Мостовим - є ринком робочої сили, «де по неділях збирається понад 9 тис. робітників». Адміністрація станції була власне вербувальником робочої сили для поміщицьких господарств всієї волості. В зв'язку з цим земство перетворило будинок колишньої поштової станції на харчувальний пункт для прибулих селян. «Багато голодного люду товпиться під дверима кухні,- писав завідуючий Бірзульським земським пунктом, - просять борщу... Дехто ж просить хоч хліба. Інші беруть один обід на двох, трьох».
Таких, що бажали найнятися на роботу, було більше, ніж потрібно. Тому довго доводилося прибулим блукати по курних шляхах від села до села в пошуках роботи. Ті, кому пощастило найнятися до поміщика, гнули спини до пізньої осені за злиденну плату. Бувало й так, що після косовиці чи жнив, коли потреба в робочій силі зменшувалась, поміщик створював для наймитів нестерпні умови: їх погано годували, били, і робітник змушений був відмовлятись від роботи, а за порушення контракту заробіток йому не виплачувався. Восени до Бірзульського земського пункту знову сходилися заробітчани, що повертались додому. Серед них були й такі, що не одержали ні плати, ні паспортів. Декому не повертали навіть власної торби.
Частина прийшлих селян наймалася на залізницю на вантажні, грабарські та ремонтні роботи. Постійний склад залізничників – молодший персонал службовців і значна частина кваліфікованих робітників – були з місцевого населення. Вони мали свої садиби і навіть ріллю, що давало змогу адміністрації тримати їх на низькій заробітній платі.
Але потреба в кваліфікованій робочій силі дедалі зростала, і попит на неї не міг бути задоволений через неписьменність населення. Наприклад, на 1886 рік у Бірзулі було лише 32 проценти письменних. В це число входили насамперед залізничники, більшість яких вийшла з Одеси чи з інших промислових центрів. Бракувало фахівців у депо, де на початку 900-х років вже працювало близько 700 робітників. Тому адміністрація Південно-Західної залізниці мусила відкрити на великих вузлових станціях однокласні і двокласні інколи. Так, у Бірзулі в 1882 році з'явилася двокласна школа для залізничників.
Трудящі Бірзули тягнулися до знань. На кошти, зібрані серед населення, тут побудували двоповерховий будинок для гімназії. Проте цей факт викликав, як писала преса, «недоброзичливе ставлення з боку міністерства освіти». Відкриття закладу з року в рік відкладалося. Гімназію відкрили лише 18 грудня 1911 року як приватну6. У 1887 році на залізничній станції почала працювати загальноосвітня бібліотека. Користування нею було платним. Щонеділі та в святкові дні тут провадились «читання з чарівним ліхтарем», що сприяло розвиткові і зростанню політичної свідомості робітників.
Станція Бірзула стала одним з опорних пунктів «Південноросійського союзу робітників», заснованого Є.Й. Заславським. Тут працювала підпільна бібліотека союзу. В листопаді 1876 року в кімнаті, де зберігали забуті пасажирами речі, жандарми знайшли ящик з забороненою літературою, зокрема творами М.Г. Чернишевського. Ретельне розслідування нічого не дало. В протоколі значилося, що книги, як і деякі речі, випадково залишені пасажирами.
Коли в Одеських головних залізничних майстернях виникла більшовицька організація, вона і встановила зв'язки з бірзульськими робітниками. Сюди часто приходили більшовики І. Авдєєв, Ф.П. Ачканов, Т.Бутенко та інші, які провадили велику роботу серед залізничників Бірзули, роз'яснювали рішення ІІІ з'їзду партії, розповсюджували більшовицьку літературу. Тут регулярно
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Чапаєвка
- Старва Кульна
- Станіславка
- Петрівка
- Олексіївка
- Нестоїта
- Любомирка
- Куяльник
- Коси
- Климентове
- Качурівка
- Гонората
- Великий Фонтан
- Борщі
- Новоселівка
- Липецьке