Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В листопаді-грудні 1916 року серед бірзульськх робітників поширюється більшовицька листівка надрукована на гектографі: «Третій рік тягнеться війна, третій рік ллються потоки сліз і крові, третій рік чути стогін й зойки змучених лихоліттям і війною народів. В ім'я чого все це і за що?.. Геть війну і хай живе мир! Хай живе друга російська революція!».
В лютому 1917 року на станцію Бірзула надійшла телеграма: «Революція в Петрограді...». На мітинг з приводу цього зібралось все населення. В той же день на загальних зборах трудящих було обрано громадський комітет на чолі з робітником Нікольським, який наказав роззброїти поліцію і звільнити арештованих. Сюди зверталися і бірзульські селяни за порадами. Порада була така: «Земля ваша: беріть її, організовуйте комітети і через них все вирішуйте».
Водночас почали створюватись Рада. Спочатку була утворена Рада робітничих депутатів, до складу якої увійшов лише один більшовик Войцеховський, що служив у розташованій тут військовій частині. Він провів велику роботу по створенню групи співчуваючих більшовикам. Невдовзі виникла і Рада селянських депутатів, яку очолював більшовик
В.П. Самборський. За ініціативою голови Ради робітничих депутатів Войцеховського згодом обидві Ради злилися в одну Раду робітничих і селянських депутатів. Почали діяти 7 місцевих профспілкових комітетів залізничників та районний комітет профспілки.
22 серпня 1917 року відповідно до постанови Одеської районної Ради залізничників при Бірзульській Раді утворилась Червона гвардія, окремими підрозділами якої командували В.П. Самборський, О. О. Синиченко і В.Л. Коваль.
Радянську владу в Бірзулі проголошено 17 січня 1918 року. Здійснення функцій Радянської влади взяв на себе комітет профспілки залізничників, головою якого був Р. Гурський. Комітет залізничників призначив на всі служби вузла комісарів, організував залізничну міліцію.
Діяльність комітету як органу Радянської влади спрямовувалась передусім боротьбу проти румунських інтервентів, що наступали з-за Дністра в напрямі на Бірзулу. В кінці лютого окупанти зайняли Рибницю і дійшли до Слобідки – найближчої від Бірзули станції. В бою з ворогом частини Червоної Армії під командуванням Сторона розбили загарбників. Особливо відзначився екіпаж бронепоїзда під командуванням комуніста А.В. Полупанова. Румуни поквапливо відійшли за Дністер.
На початку березня бої з румунськими окупантами відновилися в районі станцій Слобідка, Роздільна, Рибниця і Бірзула. Проти них діяло кілька загонів моряків-чорноморців, перекинутих сюди із Севастополя. Одним із загонів командував С.Г. Шмаков. Про те, як билися червоні моряки, свідчить телеграма начальника штабу головнокомандуючого Румунським фронтом, адресована Військово-революційному штабу Севастополя: «Загін т. Шмакова поклявся або полягти, або перемогти; перемога не далася, в полон не здалися, від загону залишився Шмаков і 35 його товаришів, в числі вбитих начальник штабу Лещенко. Честь і слава Севастополю, то дав таких стійких борців за свободу!».
З березня 1918 року на станцію Бірзула прибув загін моряків з 1.5 тис. чоловік для підтримки частин Червоної Армії в боротьбі з австро-німецькими окупантами. Командував загоном А.І. Железняков, якого вже 5 березня призначили командуючим всього Бірзульського укріпленого району. В своєму розпорядженні А.Г. Железняков мав також бронепоїзд «Свобода або смерть», яким командував А.В. Полупанов. З цими силами Железняков 7 березня виступив проти трьох піхотних і двох кавалерійських дивізій 12-го австро-угорського корпусу. В той день ворог у бою під Бірзулою втратив 90 чоловік убитими і 900 пораненими. Бірзула кілька разів переходила з рук у руки. Але сили були не рівні. 12 березня Бірзулу захопили австро-німецькі загарбники. З відступаючими частинами евакуювався і Бірзульськнй комітет залізничників.
Котовськ
Сторінка 4 з 12
У 1915 році ціни на продукти харчування підвищились на 50, а то й на 100 процентів Правління ж Південно-Західної залізниці збільшило заробіток робітників лише на 10 процентів. Це викликало невдоволення та численні протести. Щоб позбавитись «неблагонадійних», їх відправляли на галицькі залізниці і там при найменшому вияві протесту розправлялися за законами воєнного часу. В лютому 1917 року на станцію Бірзула надійшла телеграма: «Революція в Петрограді...». На мітинг з приводу цього зібралось все населення. В той же день на загальних зборах трудящих було обрано громадський комітет на чолі з робітником Нікольським, який наказав роззброїти поліцію і звільнити арештованих. Сюди зверталися і бірзульські селяни за порадами. Порада була така: «Земля ваша: беріть її, організовуйте комітети і через них все вирішуйте».
Водночас почали створюватись Рада. Спочатку була утворена Рада робітничих депутатів, до складу якої увійшов лише один більшовик Войцеховський, що служив у розташованій тут військовій частині. Він провів велику роботу по створенню групи співчуваючих більшовикам. Невдовзі виникла і Рада селянських депутатів, яку очолював більшовик
В.П. Самборський. За ініціативою голови Ради робітничих депутатів Войцеховського згодом обидві Ради злилися в одну Раду робітничих і селянських депутатів. Почали діяти 7 місцевих профспілкових комітетів залізничників та районний комітет профспілки.
22 серпня 1917 року відповідно до постанови Одеської районної Ради залізничників при Бірзульській Раді утворилась Червона гвардія, окремими підрозділами якої командували В.П. Самборський, О. О. Синиченко і В.Л. Коваль.
Радянську владу в Бірзулі проголошено 17 січня 1918 року. Здійснення функцій Радянської влади взяв на себе комітет профспілки залізничників, головою якого був Р. Гурський. Комітет залізничників призначив на всі служби вузла комісарів, організував залізничну міліцію.
Діяльність комітету як органу Радянської влади спрямовувалась передусім боротьбу проти румунських інтервентів, що наступали з-за Дністра в напрямі на Бірзулу. В кінці лютого окупанти зайняли Рибницю і дійшли до Слобідки – найближчої від Бірзули станції. В бою з ворогом частини Червоної Армії під командуванням Сторона розбили загарбників. Особливо відзначився екіпаж бронепоїзда під командуванням комуніста А.В. Полупанова. Румуни поквапливо відійшли за Дністер.
На початку березня бої з румунськими окупантами відновилися в районі станцій Слобідка, Роздільна, Рибниця і Бірзула. Проти них діяло кілька загонів моряків-чорноморців, перекинутих сюди із Севастополя. Одним із загонів командував С.Г. Шмаков. Про те, як билися червоні моряки, свідчить телеграма начальника штабу головнокомандуючого Румунським фронтом, адресована Військово-революційному штабу Севастополя: «Загін т. Шмакова поклявся або полягти, або перемогти; перемога не далася, в полон не здалися, від загону залишився Шмаков і 35 його товаришів, в числі вбитих начальник штабу Лещенко. Честь і слава Севастополю, то дав таких стійких борців за свободу!».
З березня 1918 року на станцію Бірзула прибув загін моряків з 1.5 тис. чоловік для підтримки частин Червоної Армії в боротьбі з австро-німецькими окупантами. Командував загоном А.І. Железняков, якого вже 5 березня призначили командуючим всього Бірзульського укріпленого району. В своєму розпорядженні А.Г. Железняков мав також бронепоїзд «Свобода або смерть», яким командував А.В. Полупанов. З цими силами Железняков 7 березня виступив проти трьох піхотних і двох кавалерійських дивізій 12-го австро-угорського корпусу. В той день ворог у бою під Бірзулою втратив 90 чоловік убитими і 900 пораненими. Бірзула кілька разів переходила з рук у руки. Але сили були не рівні. 12 березня Бірзулу захопили австро-німецькі загарбники. З відступаючими частинами евакуювався і Бірзульськнй комітет залізничників.
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Чапаєвка
- Старва Кульна
- Станіславка
- Петрівка
- Олексіївка
- Нестоїта
- Любомирка
- Куяльник
- Коси
- Климентове
- Качурівка
- Гонората
- Великий Фонтан
- Борщі
- Новоселівка
- Липецьке