Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В.О. Антонов-Овсієнко заносив у свої нотатки, що під вечір 13-го (квітня) «Нами зайняті ст. Бірзула і Кучурган. Продовжується рух до Овідіополя»
В цей же час командир окремо діючої партизанської бригади
І.3. Богун-Добровольський передавав по телеграфу з Роздільної:
«Розташування моїх частин: Знаменський полк – ст. Бірзула; Балтський полк (І.К. Дячишин) – ст. Балта; Ананьївський полк (С. М. Недолуженко) – прибув зі мною на ст. Роздільну, вивантажився з ешелоном разом з полком ім. Тараса Шевченка, пішов у напрямку на Тирасполь Беруть участь також чотири броневики».
В Бірзулі відновилася Радянська влада. З утворенням у 1919 році Одеської губернії Бірзула стала волосним центром Ананьївського повіту. У волості організувався волпартком на чолі з В.Л. Ковалем. Головою Бірзульського ревкому призначено Р. Гурського.
Але визволення лівобережжя Дністра не означало закінчення інтервенції. Командування Антанти сконцентрувало по Дністру значні сили румунських військ. Тут зосередились залишки петлюрівців і січовиків, частини 4-ї польської дивізії, що відступили з-під Одеси. Це був заслон радянським військам, що йшли для об'єднання з армією Радянської Угорщини та для визволення Бессарабії від окупантів. Антанта мобілізувала максимум зусиль для нового широкого наступу денікінців. Більшовики Бірзули розгорнули широку роботу но роз'ясненню політики Комуністичної партії і Радянської влади. Почали працювати клуб ім. В.І. Леніна, дві бібліотеки-читальні. Часто в Бірзулі зупинялися агітпоїзди.
Влітку 1919 року за наказом командуючого 3-ю Українською радянською армією Н. Худякова в районі Бірзули–Голти сформувались 3-я бригада 1-ї Бессарабської дивізії, а також 7-й, 8-й, 9-й Бессарабські стрілецькі полки та інші частини. В червні 1919 року Південна група військ була підпорядкована єдиному командуванню військ Червоної Армії. Частини 3-ї Української радянської армії ввійшли до складу 45-ї стрілецької дивізії, якою спершу командував Н. Худяков, а потім Й.Е. Якір.
Бійцями дивізії стяли сотні бірзульських селян і робітників. Однією з бригад командував Г.І. Котовський.
Шалений опір Радянській владі чинили петлюрівські та куркульські банди. 15 липня 1919 року Бірзульська партійна організація направила в район Жмеринки загін комуністів з 250 чоловік на боротьбу проти петлюрівців. Після дводенних боїв загін зайняв станції Юрківка і Журавлівка і з'єднався з київськими червоними курсантами. Тут бірзульці вперше зустрілися з Г.І. Котовським. Пізніше він надіслав листа, в якому висловлював щиру товариську поляку бірзульцям за те, що вони «вирішили и критичний момент вмерти або перемогти в ім'я революції».
Навесні та влітку 1919 року в зв'язку з наступом Денікіна становище радянських військ на півдні України погіршало. В Бірзулу, до розміщувався штаб Південної групи військ, прибув член ЦК КП(6)У і член Реввійськради 12-ї армії В.П. Затонський. Тут 22 серпня була створена Реввійськрада Південної групи військ, до складу якої увійшли Й.Е. Якір, Я.Б. Гамарник, Л.Й. Картвелішвілі; командуючим групою призначено Й.Е. Якіра.
Дії групи військ по захисту Південної України були успішними, але з висадкою денікінського десанту в районі Одеси та початком наступу петлюрівців з півночі і заходу виникла загроза повною оточення радянських військ. Чимало клопоту завдавали і банди Махна та Заболотного.
В цей час всі приміщення і перон станції Бірзула були заповнені безпритульними. Вони трималися біля червоноармійців, які ділилися з ними шматком хліба. Скрутне становище не перешкодило командуванню зайнятися влаштуванням дитячого будинку для сиріт. Особисту участь в організації закладу брав Г.І. Котовський.
«Нарешті,– писав В.П. Затонський,– ми одержали від командуючого групою тов. Якіра наказ про виступ на Північ». 2 вересня 1919 року червоні частини залишили Бірзулу. Так почався знаменитий похід Південної групи військ 12-ї армії на Житомир, на з'єднання з основними силами Червоної Армії. Але й після цього в Бірзулі продовжувалась боротьба проти ворога. Підпільна більшовицька група розповсюджувала листівки, прокламації, які друкувалися в кузні машиніста Я. Сузанського. Активну участь у поширенні більшовицької літератури брали робітники депо слюсар В. Пепельницький і коваль
Котовськ
Сторінка 6 з 12
награбованим майном, а також 2 бронепоїзди, 20 гармат, 50 кулеметів та різне віськове спорядження потрапило до рук партизанів.В.О. Антонов-Овсієнко заносив у свої нотатки, що під вечір 13-го (квітня) «Нами зайняті ст. Бірзула і Кучурган. Продовжується рух до Овідіополя»
В цей же час командир окремо діючої партизанської бригади
І.3. Богун-Добровольський передавав по телеграфу з Роздільної:
В Бірзулі відновилася Радянська влада. З утворенням у 1919 році Одеської губернії Бірзула стала волосним центром Ананьївського повіту. У волості організувався волпартком на чолі з В.Л. Ковалем. Головою Бірзульського ревкому призначено Р. Гурського.
Але визволення лівобережжя Дністра не означало закінчення інтервенції. Командування Антанти сконцентрувало по Дністру значні сили румунських військ. Тут зосередились залишки петлюрівців і січовиків, частини 4-ї польської дивізії, що відступили з-під Одеси. Це був заслон радянським військам, що йшли для об'єднання з армією Радянської Угорщини та для визволення Бессарабії від окупантів. Антанта мобілізувала максимум зусиль для нового широкого наступу денікінців. Більшовики Бірзули розгорнули широку роботу но роз'ясненню політики Комуністичної партії і Радянської влади. Почали працювати клуб ім. В.І. Леніна, дві бібліотеки-читальні. Часто в Бірзулі зупинялися агітпоїзди.
Влітку 1919 року за наказом командуючого 3-ю Українською радянською армією Н. Худякова в районі Бірзули–Голти сформувались 3-я бригада 1-ї Бессарабської дивізії, а також 7-й, 8-й, 9-й Бессарабські стрілецькі полки та інші частини. В червні 1919 року Південна група військ була підпорядкована єдиному командуванню військ Червоної Армії. Частини 3-ї Української радянської армії ввійшли до складу 45-ї стрілецької дивізії, якою спершу командував Н. Худяков, а потім Й.Е. Якір.
Бійцями дивізії стяли сотні бірзульських селян і робітників. Однією з бригад командував Г.І. Котовський.
Шалений опір Радянській владі чинили петлюрівські та куркульські банди. 15 липня 1919 року Бірзульська партійна організація направила в район Жмеринки загін комуністів з 250 чоловік на боротьбу проти петлюрівців. Після дводенних боїв загін зайняв станції Юрківка і Журавлівка і з'єднався з київськими червоними курсантами. Тут бірзульці вперше зустрілися з Г.І. Котовським. Пізніше він надіслав листа, в якому висловлював щиру товариську поляку бірзульцям за те, що вони «вирішили и критичний момент вмерти або перемогти в ім'я революції».
Навесні та влітку 1919 року в зв'язку з наступом Денікіна становище радянських військ на півдні України погіршало. В Бірзулу, до розміщувався штаб Південної групи військ, прибув член ЦК КП(6)У і член Реввійськради 12-ї армії В.П. Затонський. Тут 22 серпня була створена Реввійськрада Південної групи військ, до складу якої увійшли Й.Е. Якір, Я.Б. Гамарник, Л.Й. Картвелішвілі; командуючим групою призначено Й.Е. Якіра.
Дії групи військ по захисту Південної України були успішними, але з висадкою денікінського десанту в районі Одеси та початком наступу петлюрівців з півночі і заходу виникла загроза повною оточення радянських військ. Чимало клопоту завдавали і банди Махна та Заболотного.
В цей час всі приміщення і перон станції Бірзула були заповнені безпритульними. Вони трималися біля червоноармійців, які ділилися з ними шматком хліба. Скрутне становище не перешкодило командуванню зайнятися влаштуванням дитячого будинку для сиріт. Особисту участь в організації закладу брав Г.І. Котовський.
«Нарешті,– писав В.П. Затонський,– ми одержали від командуючого групою тов. Якіра наказ про виступ на Північ». 2 вересня 1919 року червоні частини залишили Бірзулу. Так почався знаменитий похід Південної групи військ 12-ї армії на Житомир, на з'єднання з основними силами Червоної Армії. Але й після цього в Бірзулі продовжувалась боротьба проти ворога. Підпільна більшовицька група розповсюджувала листівки, прокламації, які друкувалися в кузні машиніста Я. Сузанського. Активну участь у поширенні більшовицької літератури брали робітники депо слюсар В. Пепельницький і коваль
Дивиться також інші населені пункти цього району:
- Чапаєвка
- Старва Кульна
- Станіславка
- Петрівка
- Олексіївка
- Нестоїта
- Любомирка
- Куяльник
- Коси
- Климентове
- Качурівка
- Гонората
- Великий Фонтан
- Борщі
- Новоселівка
- Липецьке