Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
та ряду інших крайових установ. Характеризуючи економічний розвиток Одеси дореформених часів, слід підкреслити, що вона стала південними воротами Російської держави. Одеський порт став основним виходом на зовнішні ринки для зростаючого потоку продукції сільського господарства (зерна, вовни тощо) України та Бессарабії. Це зумовило специфіку господарського життя Одеси та її місце в економічному розвитку Росії. В.І. Ленін відзначив, що вирішальну роль у соціально-економічному розвитку південних районів Росії відігравали їх тісні економічні зв’язки з великоруським центром. «Розвиток промисловості в центральній Росії, - писав В.І. Ленін – і розвиток торговельного землеробства на окраїнах стоять у нерозривному зв'язку, створюють взаємно ринок один для одного» Світова господарська кон'юнктура виявилась дуже сприятливою для Одеси в перші роки її існування. Розвиток капіталізму в країнах Західної Європи і спустошливі війни початку XIX століття викликали винятково великий попит на російський хліб. Вантажооборот порту весь час зростав. Цьому сприяло й те, що з 1819 по 1859 рік Одеса була на становищі порто-франко, тобто містом, в межах якого дозволялись вільний безмитний продаж і зберігання іноземних товарів. Вулиці Старопортофранківська (тепер Комсомольська) і Новорибна (тепер Чижикова), які охоплювали місто напівкільцем, становили зовнішній кордон цільної зони. Режим порто-франко був разом з тим чималим гальмом на шляху промислового розвитку Одеси. Нін призводив до однобічного розвитку господарського життя міста переважно як торговельного центру. В Одесі вже на початку XIX століття з'явились деякі промислові підприємства. Виробляли вони в основному товари, що споживались у самому місті (борошно, макарони), або йшли на експорт (продукція салотопних, свічкових й інших заводів), та обслуговували судноплавство (канатні заводи, лісопильні тощо). У 1802 році в Одесі налічувалось 16 фабрик і 23 млини, на яких було зайнято 154 робітники; у 1837 році на 37 фабриках працювало 674 чоловіка. Розвиток капіталізму в сільському господарстві півдня України, потреби порту сприяли виникненню тут більших підприємств, зокрема чавуноливарного заводу Рестеля (1844p.). заводу сільськогосподарських машин Гена (1854 p.), судноремонтних майстерень РОПИТ (1858 p.), механічного заводу Белліно-Фендеріх (1860 p.). Однак на дрібних підприємствах га в ремісничих майстернях все ще було зайнято набагато більше робітників, ніж на фабриках. У 30-і роки тільки «мірників» пшениці налічувалось понад 200 чоловік. Чимало робітників обслуговувало порт. Вантажників і візників було не менш 3 – 4 тис. чоловік. Специфіка господарського життя Одеси зумовила своєрідну класову структуру населення Одеси в дореформений період. Царська адміністрація з одного року насаджувала кріпосницькі порядки у новозаселеному краї, а з другого - крізь пальці дивилась на легалізацію в місті кріпаків-утікачів. У перші роки існування Одеси до «міських обивателів» приписували людей без особливої перевірки станового походження. Так «на законній підставі» тут опинилось багато поміщицьких селян. Це змушений був визнати у 1811) році одеський градоначальник, який щоправда, з деякими перебільшеннями, констатував: «Три чверті міщан та багато російських купців є збіглі кріпаки». В місто прибувало багато сезонних робітників. За даними Міністерства внутрішніх справ (1840 р.) до Одеської адресної експедиції, де мали реєструватись селяни, що прийшли в місто на тимчасові заробітки, зверталось щороку близько 16 тисяч чоловік. Дворянський прошарок в Одесі був порівняно невеликий. Зате в місті утворилась економічно міцна і соціально-впливова буржуазна верхівка, що займалась переважно зовнішньою торгівлею та лихварсько-банкірськими операціями. До цієї верхівки примикали дрібнобуржуазні елементи, зв'язані з торгівлею, посередницькими операціями тощо. В Одесі налічувалось чимало ремісників. У 1837 році в 25 цехах працювало 1290 майстрів і 2336 підмайстрів. Одеська адміністрація ставилась особливо доброзичливо до іноземців – греків, французів, хорватів та інших. Однак іноземці становили досить значний прошарок тільки серед верхівки купецтва, а в загальній кількості населення посідали лише одну п'ятнадцяту частину. Вже в перші десятиліття свого існування Одеса стає значним культурним центром. Так, на початку XIX століття в місті налічувалося кілька шкіл і пансіонатів, у 1817 році відкрився Рішельєвський ліцей, перетворений згодом (1865 р.) на Новоросійський
Одеса
Сторінка 2 з 32
Бессарабію. Але й після скасування Новоросійського генерал-губернаторства (1874 р.) Одеса залишалася центром військового, учбового, судового округів