Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Через безмежні степові простори Північного Причорномор’я пролягав шлях з Азії до Карпат, яким пересувались у давні часи численні племена кочівників. На початку I тисячоліття до н.е. тут з’явились кіммерійці – перші з племен, що проживали на півдні сучасної України, назва їх зафіксована в письмових джерелах. Їм, ймовірно, належали виявлені тут поселення сабатинівської культури і скарби ливарників доби пізньої бронзи (скарб біля с. Маяків Красноокнянського району). Починаючи з VII по II століття до н. е. територія теперішньої Одеської області становила південно-західну частину земель, які античні географи називали Скіфією, а з II століття до н. е. – Сарматією. Найвизначнішими пам’ятками цього часу є поселення і могильник біля селища Миколаївки та городище біля с. Надлиманського Овідіопольського району, кілька поселень біля с. Крижанівки Комінтернівського району та с. Іллінки Біляївського району.
У VII столітті до н. е. в Північному Причорномор’ї виникли грецькі колонії. Найбільші з них – Тіра (на території нинішнього Білгорода-Дністровського) та Ніконій (поблизу с. Роксолан Овідіопольського району). В I столітті н. е. над грецькими містами Причорномор’я встановила владу Римська імперія, але її панування було недовгим. В III столітті н. е. колонії припинили своє існування.
У перші століття н. е., в період занепаду Римської імперії і утворення ранньо-феодальних держав, Північне Причорномор’я переживало складний процес свого розвитку. В III столітті тут з’явилися готи, яких наприкінці IV століття витіснили гунни, а з кінця VI століття тут були авари. Спустошливі нашестя кочових племен гальмували економічний та культурний розвиток краю. І все ж осілі землероби не припиняли своєї господарської діяльності. Це були племена черняхівської культури (II –VI століття н. е.) – можливо, гілка ранніх слов’ян – антів. Їх поселення виявлено в північній частині Одещини (с. Кринички Балтського району, селище Фрунзівка). Працьовиті землероби і скотарі, вони разом з тим відзначились войовничістю і хоробрістю.
На берегах Чорного моря та вздовж лиманів розташовано чимало поселень перших століть н. е., де поряд з нащадками скіфів та сарматами проживали і племена черняхівської культури (поселення біля с. Киселевого, поблизу Одеси).
Ще до утворення Київської Русі в Північно-Західному Причорномор’ї жили східнослов’янські племена: між Південним Бугом і Дністром – уличі, а між Нижнім Дністром і гирлами Дунаю – тиверці.
В наступні століття цей край ще не раз зазнавав спустошливого нашестя кочових племен – печенігів, половців та інших. Особливо трагічно склалась доля Причорномор’я в середині XIII століття, коли на Русь напали монголо-татарські орди. Значну частину населення завойовники винищили або взяли в полон, решту обклали великою даниною на користь хана і татарської знаті та примусили виконувати тяжкі повинності. Родючі землі були надовго перетворені на напівпустельні пасовиська. Настала доба тривалого господарського і культурного занепаду краю. Проте, і в ті дуже тяжкі часи все ж у деяких місцевостях Північно-Західного Причорномор’я зберігалося постійне руське населення. Про це свідчать письмові джерела. Так, 1347 роком датується згадка про руську єпархію в Білгороді; коли наприкінці XIV століття великий князь литовський Вітовт відняв у татар Південне Поділля і просувався далі до Чорного моря, він користувався підтримкою руського населення, що прагнуло позбутися монголо-татарського ярма. Панування над цим краєм переходить від Золотої Орди до литовських феодалів. В цей час на території нинішньої Одеської області й поблизу неї виникають поселення з російським і українським населенням: Качибей (він же Коцюбіїв, Кучикленов, Хаджибей) – на місці сучасної Одеси, Бужин – на Південному Бузі, Караул – на Нижньому Дністрі та інші.
В 20-х роках XV століття, внаслідок розпаду Золотої Орди, відособилось Кримське ханство. Влада його феодальних правителів простягалась і над Причорномор’ям. Тоді ж Буджак (південно-західна частина сучасної Одеської
Одеська область
Сторінка 2 з 54
Північно-Західне Причорномор’я населяли племена т. зв. усатівської культури, назва якої походить від с. Усатового, що під Одесою. В цьому селі виявлено залишки поселення, могильник, в якому було поховання зі зброєю, посудом, оздобами з міді, і плита з зображенням сцен мисливства. В кількох місцях недалеко від селища Татарбунар є кургани II тисячоліття до н.е. – пам’ятники ямної та зрубної культур доби бронзи. У VII столітті до н. е. в Північному Причорномор’ї виникли грецькі колонії. Найбільші з них – Тіра (на території нинішнього Білгорода-Дністровського) та Ніконій (поблизу с. Роксолан Овідіопольського району). В I столітті н. е. над грецькими містами Причорномор’я встановила владу Римська імперія, але її панування було недовгим. В III столітті н. е. колонії припинили своє існування.
У перші століття н. е., в період занепаду Римської імперії і утворення ранньо-феодальних держав, Північне Причорномор’я переживало складний процес свого розвитку. В III столітті тут з’явилися готи, яких наприкінці IV століття витіснили гунни, а з кінця VI століття тут були авари. Спустошливі нашестя кочових племен гальмували економічний та культурний розвиток краю. І все ж осілі землероби не припиняли своєї господарської діяльності. Це були племена черняхівської культури (II –VI століття н. е.) – можливо, гілка ранніх слов’ян – антів. Їх поселення виявлено в північній частині Одещини (с. Кринички Балтського району, селище Фрунзівка). Працьовиті землероби і скотарі, вони разом з тим відзначились войовничістю і хоробрістю.
На берегах Чорного моря та вздовж лиманів розташовано чимало поселень перших століть н. е., де поряд з нащадками скіфів та сарматами проживали і племена черняхівської культури (поселення біля с. Киселевого, поблизу Одеси).
Ще до утворення Київської Русі в Північно-Західному Причорномор’ї жили східнослов’янські племена: між Південним Бугом і Дністром – уличі, а між Нижнім Дністром і гирлами Дунаю – тиверці.
В наступні століття цей край ще не раз зазнавав спустошливого нашестя кочових племен – печенігів, половців та інших. Особливо трагічно склалась доля Причорномор’я в середині XIII століття, коли на Русь напали монголо-татарські орди. Значну частину населення завойовники винищили або взяли в полон, решту обклали великою даниною на користь хана і татарської знаті та примусили виконувати тяжкі повинності. Родючі землі були надовго перетворені на напівпустельні пасовиська. Настала доба тривалого господарського і культурного занепаду краю. Проте, і в ті дуже тяжкі часи все ж у деяких місцевостях Північно-Західного Причорномор’я зберігалося постійне руське населення. Про це свідчать письмові джерела. Так, 1347 роком датується згадка про руську єпархію в Білгороді; коли наприкінці XIV століття великий князь литовський Вітовт відняв у татар Південне Поділля і просувався далі до Чорного моря, він користувався підтримкою руського населення, що прагнуло позбутися монголо-татарського ярма. Панування над цим краєм переходить від Золотої Орди до литовських феодалів. В цей час на території нинішньої Одеської області й поблизу неї виникають поселення з російським і українським населенням: Качибей (він же Коцюбіїв, Кучикленов, Хаджибей) – на місці сучасної Одеси, Бужин – на Південному Бузі, Караул – на Нижньому Дністрі та інші.
В 20-х роках XV століття, внаслідок розпаду Золотої Орди, відособилось Кримське ханство. Влада його феодальних правителів простягалась і над Причорномор’ям. Тоді ж Буджак (південно-західна частина сучасної Одеської