Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Прагнучи якомога швидше освоїти Новоросію і разом з тим не бажаючи відкрити широкий доступ до тутешніх земель селянам з інших районів, щоб не порушити кріпосницьких «порядків», царський уряд став на шлях широкого залучення іноземних колоністів. Протягом першої половини XIX століття на території сучасної Одеської області, включаючи Буджак, було засновано близько 60 німецьких колоній. Колоністи одержали щедрі земельні наділи (як правило, 60 десятин на двір), значні позички, різні пільги. На відміну від українського, російського і молдавського селянства, вони не обмежувались у громадянських правах. Все це проставило їх порівняно з іншими категоріями землеробського населення у привілейоване становище. Більшість з них використала це становище для експлуатації місцевих трудящих селян – українців, росіян, молдаван.
На території Одеської області було засновано також чимало болгарських колоній. Перші з них виникли на початку XIX століття, але переважну більшість їх утворили втікачі з Болгарії, які оселились тут після російсько-турецьких воєн 1806 — 1812 та 1828 —1829 pp. і походу за Дунай на початку Кримської війни. У ході цих воєн російські війська просувались по території, заселеній болгарами, і користувались їх допомогою. Після того, рятуючись від помсти турків, багато болгар шукали притулку в Росії. Разом з ними переселилися сюди і значні групи гагаузів — тюркомовної народності, за культурою й побутом близької до болгар. Ще в 1819 році для болгарських і гагаузьких поселенців було виділено великий масив землі площею в півмільйона десятин з адміністративним центром у м. Болграді. До середини XIX століття існувало понад 60 болгарських і гагаузьких поселень, де проживало близько 12 тис. сімей.
Ще в передреформений період, в середині XIX століття, коли криза феодально-кріпосницької системи набула найбільшої гостроти, в поміщицьких маєтках і багатьох колоністських господарствах півдня України почала широко застосовуватись наймана робоча сила. Це були зубожілі селяни з північних губерній України і центрально-чорноземних губерній Росії, яких злидні гнали на Південь у пошуках заробітків. У 1859 році число офіціально зареєстрованих сільськогосподарських робітників-відхідників у Новоросії становило 100 тис. чоловік, але справжня кількість заробітчан у краї була в два-три рази більшою.
Основну масу землеробського населення кріпосницький лад довів до зубожіння. Він ніс з собою не тільки найжорстокішу експлуатацію селян з боку поміщиків і феодально-кріпосницької держави, а й обумовлював надзвичайно низький рівень землеробства. Врожаї були низькі. Частими були недороди. З 1799 по 1856 рік в Херсонській губернії неврожаї повторювались 21 раз, тобто частіше одного разу за три роки.
В першій половині XIX століття в краї почало розвиватися культурне життя, але характер його розвитку за тих часів визначався умовами кріпосницького ладу. В Одесі існували учбові заклади, в яких навчались переважно діти дворян, купців і чиновників, працювала публічна бібліотека, створена в 1830 році зусиллями місцевої інтелігенції, виходила газета «Одесский вестник», випускались літературні альманахи, друкувались книжки.
Діяли також наукові товариства —з 1828 року Товариство сільського господарства Південної Росії, з 1839 року Товариство історії та старожитностей. Почало розвиватись і театральне мистецтво. Незабутній сліду культурному житті Одеси залишило перебування в місті О. С. Пушкіна, який жив тут у 1823—1824 рр.
Але переважній більшості населення міста, і особливо сільському населенню, блага культури були недоступні. У селах майже не було ніяких шкіл, а про інші культурно-освітні установи годі й говорити.
Причорноморські степи були ареною боротьби селянства проти кріпацтва, яка мала тут свої особливості, обумовлені специфікою аграрних відносин у краї. В кінці XVIII і на початку XIX століття на землях між Південним Бугом і Дністром не раз спалахували заворушення селян, в основному втікачів-кріпаків, котрі знов опинились у кріпосницькій неволі після того, як ці землі
Одеська область
Сторінка 5 з 54
жителів-колишніх російських підданих-Усть-Дунайське (Буджацьке) козацьке військо. Проте незабаром це військо було ліквідоване, але значна частина козаків залишилась у краї й оселилась на казенних землях. У 1828 році в Буджаку було відновлене Дунайське козацьке військо (ліквідоване в 1868 році). Наділені землею козаки утворили в Буджацькому степу 11 станиць і хуторів. На території Одеської області було засновано також чимало болгарських колоній. Перші з них виникли на початку XIX століття, але переважну більшість їх утворили втікачі з Болгарії, які оселились тут після російсько-турецьких воєн 1806 — 1812 та 1828 —1829 pp. і походу за Дунай на початку Кримської війни. У ході цих воєн російські війська просувались по території, заселеній болгарами, і користувались їх допомогою. Після того, рятуючись від помсти турків, багато болгар шукали притулку в Росії. Разом з ними переселилися сюди і значні групи гагаузів — тюркомовної народності, за культурою й побутом близької до болгар. Ще в 1819 році для болгарських і гагаузьких поселенців було виділено великий масив землі площею в півмільйона десятин з адміністративним центром у м. Болграді. До середини XIX століття існувало понад 60 болгарських і гагаузьких поселень, де проживало близько 12 тис. сімей.
Ще в передреформений період, в середині XIX століття, коли криза феодально-кріпосницької системи набула найбільшої гостроти, в поміщицьких маєтках і багатьох колоністських господарствах півдня України почала широко застосовуватись наймана робоча сила. Це були зубожілі селяни з північних губерній України і центрально-чорноземних губерній Росії, яких злидні гнали на Південь у пошуках заробітків. У 1859 році число офіціально зареєстрованих сільськогосподарських робітників-відхідників у Новоросії становило 100 тис. чоловік, але справжня кількість заробітчан у краї була в два-три рази більшою.
Основну масу землеробського населення кріпосницький лад довів до зубожіння. Він ніс з собою не тільки найжорстокішу експлуатацію селян з боку поміщиків і феодально-кріпосницької держави, а й обумовлював надзвичайно низький рівень землеробства. Врожаї були низькі. Частими були недороди. З 1799 по 1856 рік в Херсонській губернії неврожаї повторювались 21 раз, тобто частіше одного разу за три роки.
В першій половині XIX століття в краї почало розвиватися культурне життя, але характер його розвитку за тих часів визначався умовами кріпосницького ладу. В Одесі існували учбові заклади, в яких навчались переважно діти дворян, купців і чиновників, працювала публічна бібліотека, створена в 1830 році зусиллями місцевої інтелігенції, виходила газета «Одесский вестник», випускались літературні альманахи, друкувались книжки.
Діяли також наукові товариства —з 1828 року Товариство сільського господарства Південної Росії, з 1839 року Товариство історії та старожитностей. Почало розвиватись і театральне мистецтво. Незабутній сліду культурному житті Одеси залишило перебування в місті О. С. Пушкіна, який жив тут у 1823—1824 рр.
Але переважній більшості населення міста, і особливо сільському населенню, блага культури були недоступні. У селах майже не було ніяких шкіл, а про інші культурно-освітні установи годі й говорити.
Причорноморські степи були ареною боротьби селянства проти кріпацтва, яка мала тут свої особливості, обумовлені специфікою аграрних відносин у краї. В кінці XVIII і на початку XIX століття на землях між Південним Бугом і Дністром не раз спалахували заворушення селян, в основному втікачів-кріпаків, котрі знов опинились у кріпосницькій неволі після того, як ці землі