Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В розширенні торгівлі та розвитку економічного життя краю велика роль належала новозбудованим залізницям, які зв’язали Одесу з багатьма районами країни. В 1865 році почала діяти залізниця Одеса—Балта, яку в 1870 продовжили до Єлисаветграда (нині Кіровоград) і Крюкова (порт на правому березі Дніпра), а згодом з’єднали з залізницею, що вела на Харків. У 1876 році було встановлено залізничне сполучення між Одесою і Києвом, а згодом з Москвою і Петербургом. Одеса стала великим вузлом, який зв'язував морські й залізничні шляхи. Чимало населених пунктів, розташованих вздовж залізниці або поблизу неї, як, наприклад, Бірзула (нині Котовськ), Ананьїв, Балта, Роздільна та інші, стали значними торговельними містами і містечками.
З розвитком промисловості і транспорту зростав робітничий клас. У Причорномор'ї він формувався переважно з розорених селян, що масами прибували сюди в пошуках заробітків. Більшість з них наймалась на сільськогосподарські роботи, а певна частина – на промислові підприємства, в порти, на залізницю. Наприкінці XIX століття в Одесі налічувалось понад 50 тис. робітників, з яких близько третини становили фабрично-заводські пролетарі, решту – портовики, залізничники, будівельники, робітники ремісницьких фабрик і дрібних майстерень, каменоломень, торговельних підприємств. Чимало робітників було в Бірзулі, де в залізничному депо у 80-х роках працювало близько 700 чоловік, в Ізмаїлі, де тільки на рибних заводах було зайнято понад 500 чоловік, в Акермані та інших містах. Становище промислових робітників було тяжким. Їм доводилося працювати 12 і більше годин на добу, до того ж в умовах часом небезпечних для здоров’я і навіть для життя. Заробітна плата фабричного робітники в Одесі становила наприкінці XIX століття пересічно 223 крб. на рік, а жінки-робітниці – 129 крб. Такі мізерні розміри зарплати прирікали робітників та їх сім’ї на напівголодне існування, на жахливі житлові умови. Не кращим, а частіше ще гіршим було становище тих робітників, які працювали в порту та на ремісницьких підприємствах.
Великі зрушення в розвитку економіки і разом з тим багато горя трудящим масам приніс розвиток капіталізму на селі.
Після реформи 1861 року значно швидше, ніж раніш, освоювались і заселялись причорноморські степові простори. Виникло багато нових сіл, виселків і хуторів. Якщо в 1859 році в Херсонській губернії налічувалось 2869 населених пунктів, то на 1897 рік їх кількість зросла до 8110. Наприкінці 80-х років на території сучасної Одеської області в основному завершилось розорювання земель. У зв’язку з перетворенням пасовиськ на поля під посівні площі дуже скоротилося вівчарство, продукція якого (вовна) не витримувала конкуренції на зовнішніх ринках з боку балканської, а згодом і заокеанської вовни. Зате значно збільшилось виробництво пшениці й кукурудзи, попит на які дедалі зростав як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках. Перелогова система землеробства замінювалась нормальним для того часу трипіллям. Зростала площа під виноградниками. В деяких поміщицьких маєтках і господарствах місцевих багатіїв почали застосовувати різні машини і вдосконалені знаряддя праці, зокрема залізні плуги, борони, сівалки тощо. Загалом же землеробство велось надзвичайно примітивним способом і залишалось малопродуктивним. Урожаї були, як правило, низькі.
Майже половина всієї землі на Херсонщині залишалася власністю поміщиків, які здебільшого здавали її в оренду, а частково вели господарство по-капіталістичному. Поряд з поміщиками на селі виник новий експлуататорський клас - куркульство. Чим далі, тим глибше розшаровувалося селянство на два протилежні полюси — куркулів і сільських пролетарів.
Значна різниця в розмірах наділів між окремими групами селянства, якою характеризувалося селянське землеволодіння в перші пореформені роки, зберігалась і в наступні десятиліття, середня забезпеченість землею
Одеська область
Сторінка 8 з 54
Ізмаїлі після російсько-турецької війни 1877—78 рр., під час якої це місто було вчетверте взяте російськими військами, швидко відроджувався порт. У 1879 році через нього було відправлено 273 тис. четвертей пшениці, 139 тис. четвертей кукурудзи та інші сільськогосподарські продукти. Чимало хліба та інших товарів вивозилось через порти Рені й Кілію. Річковий порт з кількома причалами діяв і в Акермані, розташованому на березі Дністровського лиману. З розвитком промисловості і транспорту зростав робітничий клас. У Причорномор'ї він формувався переважно з розорених селян, що масами прибували сюди в пошуках заробітків. Більшість з них наймалась на сільськогосподарські роботи, а певна частина – на промислові підприємства, в порти, на залізницю. Наприкінці XIX століття в Одесі налічувалось понад 50 тис. робітників, з яких близько третини становили фабрично-заводські пролетарі, решту – портовики, залізничники, будівельники, робітники ремісницьких фабрик і дрібних майстерень, каменоломень, торговельних підприємств. Чимало робітників було в Бірзулі, де в залізничному депо у 80-х роках працювало близько 700 чоловік, в Ізмаїлі, де тільки на рибних заводах було зайнято понад 500 чоловік, в Акермані та інших містах. Становище промислових робітників було тяжким. Їм доводилося працювати 12 і більше годин на добу, до того ж в умовах часом небезпечних для здоров’я і навіть для життя. Заробітна плата фабричного робітники в Одесі становила наприкінці XIX століття пересічно 223 крб. на рік, а жінки-робітниці – 129 крб. Такі мізерні розміри зарплати прирікали робітників та їх сім’ї на напівголодне існування, на жахливі житлові умови. Не кращим, а частіше ще гіршим було становище тих робітників, які працювали в порту та на ремісницьких підприємствах.
Великі зрушення в розвитку економіки і разом з тим багато горя трудящим масам приніс розвиток капіталізму на селі.
Після реформи 1861 року значно швидше, ніж раніш, освоювались і заселялись причорноморські степові простори. Виникло багато нових сіл, виселків і хуторів. Якщо в 1859 році в Херсонській губернії налічувалось 2869 населених пунктів, то на 1897 рік їх кількість зросла до 8110. Наприкінці 80-х років на території сучасної Одеської області в основному завершилось розорювання земель. У зв’язку з перетворенням пасовиськ на поля під посівні площі дуже скоротилося вівчарство, продукція якого (вовна) не витримувала конкуренції на зовнішніх ринках з боку балканської, а згодом і заокеанської вовни. Зате значно збільшилось виробництво пшениці й кукурудзи, попит на які дедалі зростав як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках. Перелогова система землеробства замінювалась нормальним для того часу трипіллям. Зростала площа під виноградниками. В деяких поміщицьких маєтках і господарствах місцевих багатіїв почали застосовувати різні машини і вдосконалені знаряддя праці, зокрема залізні плуги, борони, сівалки тощо. Загалом же землеробство велось надзвичайно примітивним способом і залишалось малопродуктивним. Урожаї були, як правило, низькі.
Майже половина всієї землі на Херсонщині залишалася власністю поміщиків, які здебільшого здавали її в оренду, а частково вели господарство по-капіталістичному. Поряд з поміщиками на селі виник новий експлуататорський клас - куркульство. Чим далі, тим глибше розшаровувалося селянство на два протилежні полюси — куркулів і сільських пролетарів.
Значна різниця в розмірах наділів між окремими групами селянства, якою характеризувалося селянське землеволодіння в перші пореформені роки, зберігалась і в наступні десятиліття, середня забезпеченість землею