Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Державні селяни, на яких згодом були поширені всі основні засади реформи 1861 року, все ж опинились у менш скрутному становищі, ніж колишні кріпаки. Їх земельні наділи становили в Херсонській губернії від 6,7 до 9,7 десятини на ревізьку душу і виплачували вони за них меншу суму. У привілейованому становищі були іноземні колоністи, які, маючи набагато більші ділянки землі, щорічно платили всього 16-55 коп. за десятину.
Реформа 1861 року, а також запроваджені після неї земська, судова, військова та інші реформи створили на півдні України дуже сприятливі умови для розвитку капіталізму. Для цього краю, якому так бракувало робочих рук, особливо велике значення мало те, що зі скасуванням кріпосництва були розірвані пута, які заважали вільному пересуванню народних мас і їх легальному осіданню на нових місцях. Як відзначав В. І. Ленін, «головною умовою, яка дала можливість швидко колонізувати Новоросію, було падіння кріпосного права в центрі Росії. Тільки переворот у центрі дав можливість швидко, широко, по-американському, заселити південь і індустріалізувати його».
Перші десятиліття пореформеного періоду позначились тут швидким зростанням населення, головним чином за рахунок припливу ззовні. Якщо по Росії в цілому населення збільшилося з 1861 по 1897 рік приблизно на одну третину, то на території сучасної Одеської області за цей час воно зросло більше, ніж у два рази – з 700 тис. до 1600 тис. чоловік.
Одеса, де перед реформою було близько 100 тис. жителів, стала великим економічним центром і в 1897 році налічувала 404 тис. чоловік. За кількістю населення вона посіла (після Петербурга, Москви і Варшави) четверте місце в Росії. Тут бурхливо зростала промисловість, структура якої визначалась приморським положенням міста (підприємства по переробці продуктів, що йшли на експорт, та імпортної сировини і по обслуговуванню торговельного флоту), попитом сільського господарства краю на землеробські машини і знаряддя тощо. Наприкінці XIX століття в Одесі працювало 486 заводів і фабрик – у сім разів більше, ніж перед реформою, - і виробляли вони продукції на 59 млн. крб. за рік – у п’ятнадцять разів більше. Крім цих підприємств, у місті діяли численні ремісницькі фабрики та різні дрібні майстерні з найманою робочою силою.
У 60-90-х роках виникло чимало промислових підприємств, щоправда, здебільшого невеликих, у ряді повітових міст і містечок. Це були в основному підприємства по переробці сільськогосподарської сировини. В 1890 році на території сучасної Одеської області (крім Одеси), не рахуючи невеликі сільські вітряки, діяло 38 млинів, які виробляли борошна на 850 тис. крб. У таких містах, як Ананьїв, Акерман, Болград, Рені, було по кілька млинів. У Татарбунарах, Тарутиному і деяких інших населених пунктах Задністров'я, в якому особливо широко було розвинене вівчарство, існували невеликі заводи, що виробляли грубе сукно і повсть з місцевої сировини. В Ізмаїлі діяли рибні заводи. В багатьох населених пунктах були цегельно-черепичні заводи. В наддністрянських і придунайськнх містах — Акермані, Маяках, Ізмаїлі, Рені та інших працювали лісопильні. В Сараті виник невеличкий завод землеробських знарядь, що належав німецьким колоністам.
Широко розвивались торгівля і транспорт. Через Одеський порт безперервним потоком йшла пшениця, експорт якої весь час зростав, вивозились цукор, спирт, а з-за кордону доставлялись джут і пробкова кора, бавовна, фрукти та інші товари. Далі, з розвитком промислового капіталізму в Росії, в експорті з'явились марганець, чавун, а в імпорті — промислове устаткування. Зовнішньоторговельний оборот Одеського порту, який до 1861 року становив близько 40 млн. крб., у 90-х роках збільшився до 100 мільйонів.
Зростав морський торговельний флот. Організоване ще в 50-х роках Російське товариство пароплавства і торгівлі (РОПИТ), яке користувалося значною підтримкою уряду, мало в 1861 році 41 пароплав водотоннажністю 32 тис. тонн, а в 1874 році — 97 суден водотоннажністю 92 тис. тонн.
Жвава торгівля йшла й по Дунаю. Багато зерна вивозилось через дунайські порти в Одесу, а звідти значна його частина відправлялася за кордон. В
Одеська область
Сторінка 7 з 54
зв. указні норми. Недарма ці наділи в народі прозвали злидарськими. Зовсім не одержали землі дворові селяни, під різними приводами позбавлені були наділів і чимало селян інших категорій. Реформа 1861 року, а також запроваджені після неї земська, судова, військова та інші реформи створили на півдні України дуже сприятливі умови для розвитку капіталізму. Для цього краю, якому так бракувало робочих рук, особливо велике значення мало те, що зі скасуванням кріпосництва були розірвані пута, які заважали вільному пересуванню народних мас і їх легальному осіданню на нових місцях. Як відзначав В. І. Ленін, «головною умовою, яка дала можливість швидко колонізувати Новоросію, було падіння кріпосного права в центрі Росії. Тільки переворот у центрі дав можливість швидко, широко, по-американському, заселити південь і індустріалізувати його».
Перші десятиліття пореформеного періоду позначились тут швидким зростанням населення, головним чином за рахунок припливу ззовні. Якщо по Росії в цілому населення збільшилося з 1861 по 1897 рік приблизно на одну третину, то на території сучасної Одеської області за цей час воно зросло більше, ніж у два рази – з 700 тис. до 1600 тис. чоловік.
Одеса, де перед реформою було близько 100 тис. жителів, стала великим економічним центром і в 1897 році налічувала 404 тис. чоловік. За кількістю населення вона посіла (після Петербурга, Москви і Варшави) четверте місце в Росії. Тут бурхливо зростала промисловість, структура якої визначалась приморським положенням міста (підприємства по переробці продуктів, що йшли на експорт, та імпортної сировини і по обслуговуванню торговельного флоту), попитом сільського господарства краю на землеробські машини і знаряддя тощо. Наприкінці XIX століття в Одесі працювало 486 заводів і фабрик – у сім разів більше, ніж перед реформою, - і виробляли вони продукції на 59 млн. крб. за рік – у п’ятнадцять разів більше. Крім цих підприємств, у місті діяли численні ремісницькі фабрики та різні дрібні майстерні з найманою робочою силою.
У 60-90-х роках виникло чимало промислових підприємств, щоправда, здебільшого невеликих, у ряді повітових міст і містечок. Це були в основному підприємства по переробці сільськогосподарської сировини. В 1890 році на території сучасної Одеської області (крім Одеси), не рахуючи невеликі сільські вітряки, діяло 38 млинів, які виробляли борошна на 850 тис. крб. У таких містах, як Ананьїв, Акерман, Болград, Рені, було по кілька млинів. У Татарбунарах, Тарутиному і деяких інших населених пунктах Задністров'я, в якому особливо широко було розвинене вівчарство, існували невеликі заводи, що виробляли грубе сукно і повсть з місцевої сировини. В Ізмаїлі діяли рибні заводи. В багатьох населених пунктах були цегельно-черепичні заводи. В наддністрянських і придунайськнх містах — Акермані, Маяках, Ізмаїлі, Рені та інших працювали лісопильні. В Сараті виник невеличкий завод землеробських знарядь, що належав німецьким колоністам.
Широко розвивались торгівля і транспорт. Через Одеський порт безперервним потоком йшла пшениця, експорт якої весь час зростав, вивозились цукор, спирт, а з-за кордону доставлялись джут і пробкова кора, бавовна, фрукти та інші товари. Далі, з розвитком промислового капіталізму в Росії, в експорті з'явились марганець, чавун, а в імпорті — промислове устаткування. Зовнішньоторговельний оборот Одеського порту, який до 1861 року становив близько 40 млн. крб., у 90-х роках збільшився до 100 мільйонів.
Зростав морський торговельний флот. Організоване ще в 50-х роках Російське товариство пароплавства і торгівлі (РОПИТ), яке користувалося значною підтримкою уряду, мало в 1861 році 41 пароплав водотоннажністю 32 тис. тонн, а в 1874 році — 97 суден водотоннажністю 92 тис. тонн.
Жвава торгівля йшла й по Дунаю. Багато зерна вивозилось через дунайські порти в Одесу, а звідти значна його частина відправлялася за кордон. В