Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У другій половині XIX століття Одеса стала одним із центрів революційного руху. Цьому сприяв склад населення міста, в якому значна питома вага належала робітникам і ремісникам, наявність досить численного прошарку студентської молоді. Одеса посідала одне з перших місць у країні за кількістю передплатників журналу «Современник» у ті роки, коли перебуваючи під впливом М. Г. Чернишевського і М. О. Добролюбова, він був бойовим органом революційної демократії. Через Одеський порт на Україну проникала з-за кордону революційна література. Значна її частина поширювалась в Одесі і в краї.
В 70-80-х роках, коли в революційному русі на Україні, як і в Росії в цілому, провідну роль відігравали народники, Одеса була одним з їх найважливіших опорних пунктів на півдні. Тут діяло чимало гуртків, що примикали до різних напрямів народництва, в них активну роботу провадили видатні діячі цього руху – А. І. Желябов (згодом один з керівників «Народної волі»), Ф. В. Волховський, який написав українською мовою брошуру «Правдиве слово до земляків», та інші. Народницькі гуртки існували і в деяких інших містах нинішньої Одеської області. У 80-х роках діяв такий гурток в Акермані. В його діяльності брав участь один з найстаріших діячів революційного руху в Росії В. Л. Шанцер («Марат»), тоді народоволець, а згодом один з видатних діячів більшовицької партії. Був народницький гурток і в Ананьєві.
Найважливіші події в суспільно-політичному житті Одеси в 70-90-х роках XIX століття пов’язані з робітничим рухом, що розвивався на Україні як складова частина загальноросійського робітничого руху. Нестерпні умови життя і праці штовхали робітників на боротьбу проти жорстокої капіталістичної експлуатації, за підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня і т. ін. В першій половині 70-х років спалахнули страйки на ряді підприємств Одеси. В цих економічних страйках робітники здобули серйозні політичні уроки. Ініціатори страйку на кожушаній фабриці ній фабриці в 1871 році були заарештовані і за наказом одеського градоначальника в адміністративному порядку вислані в Олонецьку губернію. Страйк на судноремонтному заводі Белліно-Фондеріха в 1875 році було придушено силами поліції і козачих загонів. Свідомі пролетарі дедалі більше переконувалися, що робітничий клас повинен боротися як проти капіталістів, так і проти царизму і що для цього йому необхідна своя власна політична організація.
У 1875 році в Одесі виник нелегальний «Південноросійський союз робітників», який об'єднав близько 200 чоловік. Це була перша в Росії і на Україні самостійна робітнича революційна організація. В своєму статуті, складеному під впливом написаного К. Марксом Статуту I Інтернаціоналу, вона ставила собі за мету визволення робітників з-під гніту капіталізму шляхом насильственого перевороту.
Хоча «Союз» проіснував недовго (його наприкінці 1875 року розгромили жандарми), він відіграв важливу роль в історії робітничого класу всієї країни.
В перший період російської соціал-демократії передові робітники Одеси підтримували зв’язок зі створеною закордоном групою «Визволення праці», збирали кошти на допомогу її видавничої діяльності, одержували і вивчали надруковану нею літературу. В місті один за одним стали з’являтися марксистські гуртки. На початку 1894 року поліція заарештувала багатьох учасників марксистських гуртків. Значну їх частину вислали в різні місцевості під нагляд поліції, а найбільш активних пропагандистів засудили до тюремного ув’язнення на різні строки. Та незабаром замість розгромлених соціал-дсмократичнпх гуртків організувались нові.
В другій половині 90-х років XIX століття під впливом діяльності створеного В. І. Леніним у Петербурзі «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» соціал-демократи Одеси прагнуть до об'єднання своїх сил і переходу від вузькогурткової пропаганди до масової агітації серед робітників. Після кількох спроб у цьому напрямі, зірваних масовими арештами, в 1898 році соціал-демократичні гуртки і групи Одеси змогли об’єднатись в одну організацію під назвою «Агітаторське зібрання», на базі якої на початку
Одеська область
Сторінка 10 з 54
поміщиками. На укладення цих актів і запровадження їх у життя давався дворічний строк, проте до 19 лютого 1863 року в Херсонській губернії не підписали зазначених грамот 45,5 проц. від усієї кількості тимчасово зобов’язаних селян. Усього протягом 60-х рр.. у губернії відбулося 54 селянські виступи. В 70-80-х роках, коли в революційному русі на Україні, як і в Росії в цілому, провідну роль відігравали народники, Одеса була одним з їх найважливіших опорних пунктів на півдні. Тут діяло чимало гуртків, що примикали до різних напрямів народництва, в них активну роботу провадили видатні діячі цього руху – А. І. Желябов (згодом один з керівників «Народної волі»), Ф. В. Волховський, який написав українською мовою брошуру «Правдиве слово до земляків», та інші. Народницькі гуртки існували і в деяких інших містах нинішньої Одеської області. У 80-х роках діяв такий гурток в Акермані. В його діяльності брав участь один з найстаріших діячів революційного руху в Росії В. Л. Шанцер («Марат»), тоді народоволець, а згодом один з видатних діячів більшовицької партії. Був народницький гурток і в Ананьєві.
Найважливіші події в суспільно-політичному житті Одеси в 70-90-х роках XIX століття пов’язані з робітничим рухом, що розвивався на Україні як складова частина загальноросійського робітничого руху. Нестерпні умови життя і праці штовхали робітників на боротьбу проти жорстокої капіталістичної експлуатації, за підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня і т. ін. В першій половині 70-х років спалахнули страйки на ряді підприємств Одеси. В цих економічних страйках робітники здобули серйозні політичні уроки. Ініціатори страйку на кожушаній фабриці ній фабриці в 1871 році були заарештовані і за наказом одеського градоначальника в адміністративному порядку вислані в Олонецьку губернію. Страйк на судноремонтному заводі Белліно-Фондеріха в 1875 році було придушено силами поліції і козачих загонів. Свідомі пролетарі дедалі більше переконувалися, що робітничий клас повинен боротися як проти капіталістів, так і проти царизму і що для цього йому необхідна своя власна політична організація.
У 1875 році в Одесі виник нелегальний «Південноросійський союз робітників», який об'єднав близько 200 чоловік. Це була перша в Росії і на Україні самостійна робітнича революційна організація. В своєму статуті, складеному під впливом написаного К. Марксом Статуту I Інтернаціоналу, вона ставила собі за мету визволення робітників з-під гніту капіталізму шляхом насильственого перевороту.
Хоча «Союз» проіснував недовго (його наприкінці 1875 року розгромили жандарми), він відіграв важливу роль в історії робітничого класу всієї країни.
В перший період російської соціал-демократії передові робітники Одеси підтримували зв’язок зі створеною закордоном групою «Визволення праці», збирали кошти на допомогу її видавничої діяльності, одержували і вивчали надруковану нею літературу. В місті один за одним стали з’являтися марксистські гуртки. На початку 1894 року поліція заарештувала багатьох учасників марксистських гуртків. Значну їх частину вислали в різні місцевості під нагляд поліції, а найбільш активних пропагандистів засудили до тюремного ув’язнення на різні строки. Та незабаром замість розгромлених соціал-дсмократичнпх гуртків організувались нові.
В другій половині 90-х років XIX століття під впливом діяльності створеного В. І. Леніним у Петербурзі «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» соціал-демократи Одеси прагнуть до об'єднання своїх сил і переходу від вузькогурткової пропаганди до масової агітації серед робітників. Після кількох спроб у цьому напрямі, зірваних масовими арештами, в 1898 році соціал-демократичні гуртки і групи Одеси змогли об’єднатись в одну організацію під назвою «Агітаторське зібрання», на базі якої на початку