Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Стривожені розмахом народного руху за демократичні свободи, за землю, здійсненням робітничого контролю над виробництвом, одеська буржуазія і поміщики, щоб придушити виступи робітників і селян, вдались до термінових заходів. 20 липня великі землевласники, з'їхавшись на з’їзд, вимагали від Тимчасового уряду придушити виступи селян. Але селянський рух ширився і міцнів. 3 серпня Союз землевласників півдня Росії повідомляв Тимчасовому урядові про самочинне захоплення земель селянами.
У боротьбі за землю селянам широку підтримку надавали робітники й солдати. Розквартирований в Одесі 49-й піхотний запасний полк вимагав негайно передати до рук Рад всю владу, а поміщицькі, удільні, монастирські землі — земельним комітетам. Такі ж вимоги ставили й моряки військових кораблів, що стояли в одеському порту, солдати авіаційного парку, 48 піхотного запасного полку та інших частин.
Звістка про жовтневі події в Петрограді надійшла на Одеський телеграф об 11 годині ранку 25 жовтня. Наступного дня Одеський більшовицький комітет звернувся до робітників, матросів і селян з відозвою, в якій закликав їх згуртуватись навколо партії більшовиків і Рад, покінчити з комісарами антинародного Тимчасового уряду. Більшовики Одещини викривали угодовців, які засіли у виконкомах Рад робітничих і солдатських депутатів і вимагали створення «однорідної революційно- демократичної влади».
Слідом за більшовиками Катеринослава, Харкова, Луганська комуністи Одещини (у вересні 1917 року кількісний склад парторганізації зріс до 3400 чоловік) готували маси до збройного повстання проти націоналістичної Центральної ради. З цією метою в повітах і селах спішно формувались червоногвардійські загони. У Балті, Акермані, Бірзулі, Ананьєві та інших місцях за участю Рад і під керівництвом більшовиків виникли червоногвардійські загони, кожний з яких пересічно налічував по 75—100 бійців. В листі до Одеської Ради робітничих і солдатських депутатів від 17 грудня члени Сичавської Ради селянських депутатів повідомляли про реквізицію 40 рушниць і багнетів «з метою боротьби за землю» і просили санкціонувати вже створену сільську Червону гвардію. Одеська Рада подавала допомогу місцевим формуванням Червоної гвардії. До Березівки, в загін, який очолював більшовик С. Т. Лукашенко, Одеська Рада надіслала 150 гвинтівок, патрони, кулемет. В Балту з Одеси прибула група солдатів і матросів на чолі з більшовиками С. Сорокатим, О. Мішанчуком, Ю. Шаповалом. Вони привезли з собою багато зброї і військового спорядження. У січні 1918 року балтські червоногвардійці роззброїли 269-й полк Центральної ради, причому частина розпропагованих солдатів перейшла на бік революції.
Одним з перших заходів новоствореної Червоної гвардії, місцевих Рад селянських депутатів став облік поміщицьких земель і контроль над їх господарствами. Так на Одещині почалося втілення в життя ленінського декрету про землю. Поміщики та куркулі чинили опір заходам селян-бідняків і червоногвардійців, вдаючись до збройних сутичок. Землевласники хутора Корчинського Ковалівської волості зустріли селянських представників пострілами з рушниць. Коли група селян Ананьївського повіту з’явилась до маєтку поміщика Реміха, щоб облікувати реманент і землю, він вбив кількох селян. Під час сутички поміщика теж було вбито. Про повну підтримку Радянської влади, яка «боронить інтереси селян і виступає проти експлуататорів», заявили на сільському сході жителі с. Дальника Одеського повіту.
З кожним днем все глибшою ставала прірва між народними масами Одещини, які під проводом більшовиків готувались до боїв за владу Рад, і буржуазно-націоналістичною Центральною радою, що прагнула зберегти панування поміщиків і капіталістів на Україні. Для дальшого розвитку подій важливе значення мав II з’їзд Румчероду, що відбувся в Одесі 10-22 грудня 1917 року. Його делегати з великим піднесенням сприйняли телеграфне повідомлення від 14 грудня про те, що I Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив встановлення влади Рад на Україні. Від імені з’їзду П. Старостін оголосив вітальну телеграму в Харків, яка починалася словами: «Хай живе молода республіка Українська». На з’їзді після доповіді В. Володарського були
Одеська область
Сторінка 16 з 54
і сіл. Одночасно більшовики розгорнули велику організаційну роботу по підготовці мас до соціалістичної революції, на заводах і фабриках почали організовуватись загони Червоної гвардії. У боротьбі за землю селянам широку підтримку надавали робітники й солдати. Розквартирований в Одесі 49-й піхотний запасний полк вимагав негайно передати до рук Рад всю владу, а поміщицькі, удільні, монастирські землі — земельним комітетам. Такі ж вимоги ставили й моряки військових кораблів, що стояли в одеському порту, солдати авіаційного парку, 48 піхотного запасного полку та інших частин.
Звістка про жовтневі події в Петрограді надійшла на Одеський телеграф об 11 годині ранку 25 жовтня. Наступного дня Одеський більшовицький комітет звернувся до робітників, матросів і селян з відозвою, в якій закликав їх згуртуватись навколо партії більшовиків і Рад, покінчити з комісарами антинародного Тимчасового уряду. Більшовики Одещини викривали угодовців, які засіли у виконкомах Рад робітничих і солдатських депутатів і вимагали створення «однорідної революційно- демократичної влади».
Слідом за більшовиками Катеринослава, Харкова, Луганська комуністи Одещини (у вересні 1917 року кількісний склад парторганізації зріс до 3400 чоловік) готували маси до збройного повстання проти націоналістичної Центральної ради. З цією метою в повітах і селах спішно формувались червоногвардійські загони. У Балті, Акермані, Бірзулі, Ананьєві та інших місцях за участю Рад і під керівництвом більшовиків виникли червоногвардійські загони, кожний з яких пересічно налічував по 75—100 бійців. В листі до Одеської Ради робітничих і солдатських депутатів від 17 грудня члени Сичавської Ради селянських депутатів повідомляли про реквізицію 40 рушниць і багнетів «з метою боротьби за землю» і просили санкціонувати вже створену сільську Червону гвардію. Одеська Рада подавала допомогу місцевим формуванням Червоної гвардії. До Березівки, в загін, який очолював більшовик С. Т. Лукашенко, Одеська Рада надіслала 150 гвинтівок, патрони, кулемет. В Балту з Одеси прибула група солдатів і матросів на чолі з більшовиками С. Сорокатим, О. Мішанчуком, Ю. Шаповалом. Вони привезли з собою багато зброї і військового спорядження. У січні 1918 року балтські червоногвардійці роззброїли 269-й полк Центральної ради, причому частина розпропагованих солдатів перейшла на бік революції.
Одним з перших заходів новоствореної Червоної гвардії, місцевих Рад селянських депутатів став облік поміщицьких земель і контроль над їх господарствами. Так на Одещині почалося втілення в життя ленінського декрету про землю. Поміщики та куркулі чинили опір заходам селян-бідняків і червоногвардійців, вдаючись до збройних сутичок. Землевласники хутора Корчинського Ковалівської волості зустріли селянських представників пострілами з рушниць. Коли група селян Ананьївського повіту з’явилась до маєтку поміщика Реміха, щоб облікувати реманент і землю, він вбив кількох селян. Під час сутички поміщика теж було вбито. Про повну підтримку Радянської влади, яка «боронить інтереси селян і виступає проти експлуататорів», заявили на сільському сході жителі с. Дальника Одеського повіту.
З кожним днем все глибшою ставала прірва між народними масами Одещини, які під проводом більшовиків готувались до боїв за владу Рад, і буржуазно-націоналістичною Центральною радою, що прагнула зберегти панування поміщиків і капіталістів на Україні. Для дальшого розвитку подій важливе значення мав II з’їзд Румчероду, що відбувся в Одесі 10-22 грудня 1917 року. Його делегати з великим піднесенням сприйняли телеграфне повідомлення від 14 грудня про те, що I Всеукраїнський з’їзд Рад проголосив встановлення влади Рад на Україні. Від імені з’їзду П. Старостін оголосив вітальну телеграму в Харків, яка починалася словами: «Хай живе молода республіка Українська». На з’їзді після доповіді В. Володарського були