Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Обласком став організуючим центром трудящих Одещини в їх боротьбі з іноземною інтервенцією. В приміському селі Куяльнику тривало видання підпільної газети "Коммунист", розпочате ще в липні 1918 року, листівок та прокламацій, а коли за вказівкою ЦК РКП(б) при Одеському обласкомі було утворено «Іноземну колегію», в січні 1919 року було налагоджено вихід газети «Ле коммюніст» французькою мовою. Разом з одеськими більшовиками виняткову мужність і самопожертву в боротьбі проти ворога виявили іноземні комуністи, інтернаціоналісти-ленінці Жанна Лябурб, Альтер Залік, Михайло Бужор, Гелена Гржелякова, Стойко
Ратков та інші.
Підпільна преса була могутньою зброєю проти інтервентів. Її поширювали не тільки на одеських заводах, у порту, на військових кораблях, а й у селах, військових частинах інтервентів, що дислокувались в містах і селах Одещини, зокрема в Березівці, Колосівці, Тирасполі. Велика роз’яснювальна робота більшовиків на місцях, страхіття інтервенції з її масовим безробіттям, вбивствами без суду і слідства — все це привело до широкого розгортання підпільно-партизанської боротьби на Одещині.
Партизанські загони, очолені комуністами, особливо вперту боротьбу вели за такі стратегічно важливі пункти, як Біляївка, Тирасполь, Березівка, Роздільна, Балта. За участю членів обласного комітету партії І. Клименка, Б. Гумперта, П. Онищенка, П. Болкуна в багатьох місцях формувались партизанські групи. Особливо активну діяльність розгорнув Приміський райком партії. У 25 селах Ана- толіївської і Тузлівської волостей діяли партійні осередки. За рішенням підпільного обласного комітету в Антоново-Кодинцевській волості був утворений більшовицький комітет, який організував бойову дружину з місцевих бідняків у складі 75 чоловік. Добре озброєні партизанські групи діяли в Сичавці, Визирці, Григорівці, а також у Суворівській, Петрівській, Іллінській волостях Одеського повіту. Партизанські загони відволікали на себе значні сили інтервентів; блокувавши Одесу, вони перешкоджали підвезенню туди продовольства.
Найбільшого розмаху набув підпільно-партизанський рух у Придністров’ї, районі, якому інтервенти відводили в своїх планах чималу стратегічну роль, бо тут проходила залізниця, що з'єднувала Одесу з Бессарабією і Румунією. Він був також основною базою постачання продовольством військ інтервентів. Саме тут одеські більшовики і створили один з найбільших центрів визвольного руху. Новоутворені ревкоми в Маяках, Яськах підтримували постійний зв'язок Одеським обласним комітетом, вони організовували опорні партизанські загони, які потім стали резервом при організації революційних дружин в Овідіополі, Граденицях, Троїцькому. Наприкінці лютого в Біляївці спалахнуло народне повстання, викликане спробою денікінців реквізувати продовольчі запаси у місцевого населення. Партизани роззброїли загін білогвардійців, а також загін французьких солдатів, що прибув на допомогу білогвардійцям. Біляївських партизанів підтримали повстанці з Маяків і Ясьок. Протягом 5 днів влада в цих селах перебувала в руках об'єднаного військово-революційного комітету. Тільки при допомозі артилерії інтервентам удалось придушити повстання і по-звірячому розправитись з селянами. Вони спалили десятки хат, розстріляли 8 робітників Біляївської водопровідної станції та понад 30 мирних жителів села Маяків.
Запеклі, кровопролитні бої вели частини Червоної Армії і партизанські загони проти інтервентів на ближніх підступах до Одеси, в районі станції Сербка. 7 разів цей населений пункт переходив з рук у руки. Нарешті 31 березня на станції остаточно закріпились радянські війська. Але міст через річку був зруйнованим, тому селяни, щоб прискорити просування частин Червоної Армії до Одеси, під артилерійським обстрілом ворога терміново його відбудували. 3-го квітня радянські війська продовжували наступ на Одесу. В боях за станцію Кремидівка спільно з частинами Червоної Армії відважно бились тилігуло-березанські партизанські загони. Протягом 4-5
Одеська область
Сторінка 19 з 54
Уже з перших днів інтервенції Одеський обласний комітет партії на чолі з М. Ласточкіним утворили військово-революційний комітет, який керував збройними силами – революційними дружинами, загонами міської та сільської бідноти, партизанським рухом у містах і повітах. У звертанні до населення більшовики закликали чинити опір англо-французьким інтервентам, озброювати населення, роздмухувати полум’я всенародної боротьби. Ратков та інші.
Підпільна преса була могутньою зброєю проти інтервентів. Її поширювали не тільки на одеських заводах, у порту, на військових кораблях, а й у селах, військових частинах інтервентів, що дислокувались в містах і селах Одещини, зокрема в Березівці, Колосівці, Тирасполі. Велика роз’яснювальна робота більшовиків на місцях, страхіття інтервенції з її масовим безробіттям, вбивствами без суду і слідства — все це привело до широкого розгортання підпільно-партизанської боротьби на Одещині.
Партизанські загони, очолені комуністами, особливо вперту боротьбу вели за такі стратегічно важливі пункти, як Біляївка, Тирасполь, Березівка, Роздільна, Балта. За участю членів обласного комітету партії І. Клименка, Б. Гумперта, П. Онищенка, П. Болкуна в багатьох місцях формувались партизанські групи. Особливо активну діяльність розгорнув Приміський райком партії. У 25 селах Ана- толіївської і Тузлівської волостей діяли партійні осередки. За рішенням підпільного обласного комітету в Антоново-Кодинцевській волості був утворений більшовицький комітет, який організував бойову дружину з місцевих бідняків у складі 75 чоловік. Добре озброєні партизанські групи діяли в Сичавці, Визирці, Григорівці, а також у Суворівській, Петрівській, Іллінській волостях Одеського повіту. Партизанські загони відволікали на себе значні сили інтервентів; блокувавши Одесу, вони перешкоджали підвезенню туди продовольства.
Найбільшого розмаху набув підпільно-партизанський рух у Придністров’ї, районі, якому інтервенти відводили в своїх планах чималу стратегічну роль, бо тут проходила залізниця, що з'єднувала Одесу з Бессарабією і Румунією. Він був також основною базою постачання продовольством військ інтервентів. Саме тут одеські більшовики і створили один з найбільших центрів визвольного руху. Новоутворені ревкоми в Маяках, Яськах підтримували постійний зв'язок Одеським обласним комітетом, вони організовували опорні партизанські загони, які потім стали резервом при організації революційних дружин в Овідіополі, Граденицях, Троїцькому. Наприкінці лютого в Біляївці спалахнуло народне повстання, викликане спробою денікінців реквізувати продовольчі запаси у місцевого населення. Партизани роззброїли загін білогвардійців, а також загін французьких солдатів, що прибув на допомогу білогвардійцям. Біляївських партизанів підтримали повстанці з Маяків і Ясьок. Протягом 5 днів влада в цих селах перебувала в руках об'єднаного військово-революційного комітету. Тільки при допомозі артилерії інтервентам удалось придушити повстання і по-звірячому розправитись з селянами. Вони спалили десятки хат, розстріляли 8 робітників Біляївської водопровідної станції та понад 30 мирних жителів села Маяків.
Запеклі, кровопролитні бої вели частини Червоної Армії і партизанські загони проти інтервентів на ближніх підступах до Одеси, в районі станції Сербка. 7 разів цей населений пункт переходив з рук у руки. Нарешті 31 березня на станції остаточно закріпились радянські війська. Але міст через річку був зруйнованим, тому селяни, щоб прискорити просування частин Червоної Армії до Одеси, під артилерійським обстрілом ворога терміново його відбудували. 3-го квітня радянські війська продовжували наступ на Одесу. В боях за станцію Кремидівка спільно з частинами Червоної Армії відважно бились тилігуло-березанські партизанські загони. Протягом 4-5