Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Комнезами, керовані губкомами і повіткомами партії, здійснили восени 1920 року «натиск на куркуля», внаслідок якого у куркулів було вилучено багато зброї, надлишків землі, хліба і реманенту, зміцнено союз робітників з селянською біднотою і середняками.
Після закінчення громадянської війни головним завданням Комуністичної партії, робітничого класу і всіх трудящих країни була відбудова зруйнованого народного господарства. В Одеській губернії це завдання здійснювалось у винятково складних умовах.
За роки двох воєн та іноземної інтервенції народне господарство тут зазнало особливо важких руйнувань. Багато промислових підприємств Одеси та інших міст було виведено з ладу, чимало з них цілком зруйновано. Сотні заводів і фабрик не працювали через брак палива і сировини. Обсяг промислової продукції Одеси за 1920 рік був майже в 6 разів менший, ніж у 1913 році. Картину жахливого занепаду являв морський транспорт. З усіх торговельних суден, які були на Чорному морі до початку громадянської війни, залишилось усього 5 проц., усі інші були потоплені або виведені в іноземні порти інтервентами та білогвардійцями. Одеський порт завмер, його гідротехнічні споруди і склади були зруйновані. Розруха панувала і на залізниці. Десятки тисяч людей лишилися без роботи. Занедбано було і сільське господарство. В Одеській губернії за роки іноземної інтервенції та громадянської війни посівна площа скоротилась більше ніж на одну третину, а вона й до того була значно меншою, ніж перед початком першої світової війни. Різко зменшилось поголів’я худоби.
Господарська розруха посилилась стихійним лихом, що спіткало країну в 1920-1921 рр. Від жорстокої посухи дуже потерпіли південні райони України, зокрема південні повіти Одеської губернії. Почався голод, а з ним різні епідемії.
На боротьбу з голодом Комуністична партія і Радянська влада мобілізували всі сили і ресурси. На Одещині, як і в інших місцях, роботу по допомозі голодуючим очолили партійні організації, які залучали до неї широкі кола громадськості — активістів профспілок, комнезамів, комсомолу, жіночих рад та ін. Питанням боротьби з голодом були присвячені губернська партійна конференція, скликана в липні 1921 року, і губернський з’їзд Рад, який відбувся в кінці того ж року. В повітах, волостях і селах губернії, які менше потерпіли від посухи, було організовано збирання продовольства і грошей у фонд голодуючим. Допомога надавалась не тільки голодуючому населенню своєї губернії, а й інших районів, які ще більше потерпіли від неврожаю. В Поволжя звідси було відправлено 93,6 тис. пудів продовольства, багато медикаментів.
В 1922 році становище на Одещині стало ще гіршим: голодуючих у губернії було понад півмільйона. Тоді боротьба з голодом набула широких масштабів. Особлива увага приділялась допомозі дітям. У губернії було відкрито 270 дитячих їдалень і 90 інтернатів. Щоб урятувати людей від голоду, Радянський уряд вдався і до такого заходу, як вилучення цінностей церков і монастирів для закупівлі хліба за кордоном. В Одеській губернії в церквах і монастирях для цієї мети було взято 200 фунтів срібла і 4 фунти золота.
Допомогу голодуючим подали трудящі ряду західних країн — Італії, Франції та інших. Близько чверті мільйона продовольчих пакетів надійшло в Одесу від місії відомого норвезького полярного дослідника Фрітьофа Нансена, який організував
міжнародну допомогу голодуючим.
Тим часом вороги Радянської влади намагалися використати голод для боротьби проти молодої республіки Рад. Американська організація АРА під виглядом допомоги голодуючим провадила контрреволюційну і шпигунську діяльність. Американський міноносець, який прибув у лютому 1922 року в Одеський порт, став пунктом передавання по радіо за кордон розвідувальної інформації відділення АРА. Своїми емісарами на Одещині адміністрація АРА призначила місцевих меншовиків і бундівців, які, роз'їжджаючи по селах начебто для організації допомоги голодуючим, насправді займались підривною роботою.
Ціною величезного напруження вдалось провести у 1922 році весняну посівну кампанію. Держава дала насіння. На допомогу селянам прийшли
Одеська область
Сторінка 23 з 54
повітах. Особливо багато комнезамів виникло в липні—серпні. У жовтні 1920 року в Одеській губернії діяло 145 волосних та близько 1 тис. сільських комнезамів. Після закінчення громадянської війни головним завданням Комуністичної партії, робітничого класу і всіх трудящих країни була відбудова зруйнованого народного господарства. В Одеській губернії це завдання здійснювалось у винятково складних умовах.
За роки двох воєн та іноземної інтервенції народне господарство тут зазнало особливо важких руйнувань. Багато промислових підприємств Одеси та інших міст було виведено з ладу, чимало з них цілком зруйновано. Сотні заводів і фабрик не працювали через брак палива і сировини. Обсяг промислової продукції Одеси за 1920 рік був майже в 6 разів менший, ніж у 1913 році. Картину жахливого занепаду являв морський транспорт. З усіх торговельних суден, які були на Чорному морі до початку громадянської війни, залишилось усього 5 проц., усі інші були потоплені або виведені в іноземні порти інтервентами та білогвардійцями. Одеський порт завмер, його гідротехнічні споруди і склади були зруйновані. Розруха панувала і на залізниці. Десятки тисяч людей лишилися без роботи. Занедбано було і сільське господарство. В Одеській губернії за роки іноземної інтервенції та громадянської війни посівна площа скоротилась більше ніж на одну третину, а вона й до того була значно меншою, ніж перед початком першої світової війни. Різко зменшилось поголів’я худоби.
Господарська розруха посилилась стихійним лихом, що спіткало країну в 1920-1921 рр. Від жорстокої посухи дуже потерпіли південні райони України, зокрема південні повіти Одеської губернії. Почався голод, а з ним різні епідемії.
На боротьбу з голодом Комуністична партія і Радянська влада мобілізували всі сили і ресурси. На Одещині, як і в інших місцях, роботу по допомозі голодуючим очолили партійні організації, які залучали до неї широкі кола громадськості — активістів профспілок, комнезамів, комсомолу, жіночих рад та ін. Питанням боротьби з голодом були присвячені губернська партійна конференція, скликана в липні 1921 року, і губернський з’їзд Рад, який відбувся в кінці того ж року. В повітах, волостях і селах губернії, які менше потерпіли від посухи, було організовано збирання продовольства і грошей у фонд голодуючим. Допомога надавалась не тільки голодуючому населенню своєї губернії, а й інших районів, які ще більше потерпіли від неврожаю. В Поволжя звідси було відправлено 93,6 тис. пудів продовольства, багато медикаментів.
В 1922 році становище на Одещині стало ще гіршим: голодуючих у губернії було понад півмільйона. Тоді боротьба з голодом набула широких масштабів. Особлива увага приділялась допомозі дітям. У губернії було відкрито 270 дитячих їдалень і 90 інтернатів. Щоб урятувати людей від голоду, Радянський уряд вдався і до такого заходу, як вилучення цінностей церков і монастирів для закупівлі хліба за кордоном. В Одеській губернії в церквах і монастирях для цієї мети було взято 200 фунтів срібла і 4 фунти золота.
Допомогу голодуючим подали трудящі ряду західних країн — Італії, Франції та інших. Близько чверті мільйона продовольчих пакетів надійшло в Одесу від місії відомого норвезького полярного дослідника Фрітьофа Нансена, який організував
міжнародну допомогу голодуючим.
Тим часом вороги Радянської влади намагалися використати голод для боротьби проти молодої республіки Рад. Американська організація АРА під виглядом допомоги голодуючим провадила контрреволюційну і шпигунську діяльність. Американський міноносець, який прибув у лютому 1922 року в Одеський порт, став пунктом передавання по радіо за кордон розвідувальної інформації відділення АРА. Своїми емісарами на Одещині адміністрація АРА призначила місцевих меншовиків і бундівців, які, роз'їжджаючи по селах начебто для організації допомоги голодуючим, насправді займались підривною роботою.
Ціною величезного напруження вдалось провести у 1922 році весняну посівну кампанію. Держава дала насіння. На допомогу селянам прийшли