Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Зростала кількість бібліотек і їх книжкові фонди. В Одесі поруч з Державною науковою бібліотекою ім. Горького, яка налічувала понад 2 млн. книжок, виникла в 1934 році ще одна велика бібліотека – ім. Леніна. Було організовано чимало нових бібліотек – вузівських, районних, заводських тощо. В 1940 році місто мало 93 бібліотеки. В селах області працювало 650 бібліотек, які обслуговували сотні тисяч читачів.
У кілька разів зросло число читачів газет і журналів. Виходили три обласні газети – «Чорноморська комуна», «Большевистское знамя» (перейменоване згодом у «Знамя коммунизма»), «Молодая гвардия», галузеві – «Моряк» і «Черноморский гудок», 28 заводських, фабричних і вузівських багатотиражних газет, в усіх сільських районах видавались районні газети. Загальний тираж місцевих газет становив чверть мільйона примірників.
Центральних і республіканських галет і журналів передплачувалось в області майже півмільйона примірників.
Успіхи в соціалістичному будівництві, культурна революція сприяли дедалі більшому піднесенню політичної свідомості й активності трудящих, їх згуртуванню навколо Комуністичної партії.
Політична зрілість і активність трудящих особливо виявилась під час всенародного обговорення проектів Конституції СРСР і Конституції УРСР. В Одесі в зборах по обговоренню цих найважливіших державних документів взяли участь 420 тис. чол.,
з них 7350 виступили зі своїми пропозиціями і доповненнями. Підчас підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР агітаційно-масову роботу в області проводили
близько 28 тис. чол., серед них значну частину становили безпартійні. В день виборів трудящі Одещини одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
У передвоєнні роки особливо посилився потяг передових робітників, колгоспників і кращих представників інтелігенції до Комуністичної партії. В рядах Одеської обласної партійної організації в травні 1938 року налічувалось близько 20 тис. членів і кандидатів у члени партії, в березні 1940 року — їх було вже 32 тис., а в квітні 1941 року — понад 38 тисяч.
Значно активізувалась діяльність таких громадських організацій, як Тсоавіахім, МОДР, Червоний Хрест. Багато тисяч трудящих області здавали норми на значок «Готовий до праці і оборони», навчались у гуртках по підготовці парашутистів, снайперів, кулеметників, медичних сестер, донорів тощо. Організовувались групи самозахисту, санітарні пости. Це був справжній рух радянських патріотів, які перед лицем загрози війни готувались до захисту соціалістичної Вітчизни.
Трудящі Одещини в передвоєнні роки внесли гідний вклад у будівництво соціалізму в нашій країні і разом з усіма радянськими людьми користувалися благами соціалістичного ладу. Але значна частина території сучасної Одеської області, а саме придунайські українські землі, які колись належали до Ізмаїльського і Акерманського повітів Бессарабської губернії, перебувала під гнітом іноземних загарбників.
Двадцять два роки стогнав цей край під чоботом румунських бояр і вояччини, які окупували його в 1918 році. Вони встановили тут режим соціального і національного гноблення, нестримного грабежу і кривавого терору. Хазяйнування окупантів в Акерманському та Ізмаїльському повітах, як і по всій Бессарабії, привело економіку краю до катастрофи, а трудящі маси – до злиднів. У селян румунські власті відібрали поміщицькі землі й майно, які передала їм Радянська влада, накладали на них непосильні податки. Поміщики, куркулі й монастирі володіли майже половиною, причому кращою половиною, всієї орної землі, а трудове селянство убожіло. В 1939 році серед 107 тис. селянських господарств Акерманського й Ізмаїльського повітів налічувалось 40 тис. безземельних і малоземельних, 47 тис. господарств не мали коней. В містах справжнім бичем трудящих було
Одеська область
Сторінка 36 з 54
для яких у багатьох селах було збудовано нові приміщення з добре обладнаними сценами і залами для глядачів, кімнатами для роботи різних гуртків і бібліотеками. В 1941 році в Одесі діяли 56 клубів, у районних центрах — 33 будинки культури, а в селах області — 1070 клубів. Вони були не тільки місцями культурного дозвілля сотень тисяч трудящих, а й центрами політико-виховної роботи партійних і комсомольських організацій, масового технічного і агротехнічного навчання. У кілька разів зросло число читачів газет і журналів. Виходили три обласні газети – «Чорноморська комуна», «Большевистское знамя» (перейменоване згодом у «Знамя коммунизма»), «Молодая гвардия», галузеві – «Моряк» і «Черноморский гудок», 28 заводських, фабричних і вузівських багатотиражних газет, в усіх сільських районах видавались районні газети. Загальний тираж місцевих газет становив чверть мільйона примірників.
Центральних і республіканських галет і журналів передплачувалось в області майже півмільйона примірників.
Успіхи в соціалістичному будівництві, культурна революція сприяли дедалі більшому піднесенню політичної свідомості й активності трудящих, їх згуртуванню навколо Комуністичної партії.
Політична зрілість і активність трудящих особливо виявилась під час всенародного обговорення проектів Конституції СРСР і Конституції УРСР. В Одесі в зборах по обговоренню цих найважливіших державних документів взяли участь 420 тис. чол.,
з них 7350 виступили зі своїми пропозиціями і доповненнями. Підчас підготовки до виборів у Верховну Раду СРСР агітаційно-масову роботу в області проводили
близько 28 тис. чол., серед них значну частину становили безпартійні. В день виборів трудящі Одещини одностайно проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
У передвоєнні роки особливо посилився потяг передових робітників, колгоспників і кращих представників інтелігенції до Комуністичної партії. В рядах Одеської обласної партійної організації в травні 1938 року налічувалось близько 20 тис. членів і кандидатів у члени партії, в березні 1940 року — їх було вже 32 тис., а в квітні 1941 року — понад 38 тисяч.
Значно активізувалась діяльність таких громадських організацій, як Тсоавіахім, МОДР, Червоний Хрест. Багато тисяч трудящих області здавали норми на значок «Готовий до праці і оборони», навчались у гуртках по підготовці парашутистів, снайперів, кулеметників, медичних сестер, донорів тощо. Організовувались групи самозахисту, санітарні пости. Це був справжній рух радянських патріотів, які перед лицем загрози війни готувались до захисту соціалістичної Вітчизни.
Трудящі Одещини в передвоєнні роки внесли гідний вклад у будівництво соціалізму в нашій країні і разом з усіма радянськими людьми користувалися благами соціалістичного ладу. Але значна частина території сучасної Одеської області, а саме придунайські українські землі, які колись належали до Ізмаїльського і Акерманського повітів Бессарабської губернії, перебувала під гнітом іноземних загарбників.
Двадцять два роки стогнав цей край під чоботом румунських бояр і вояччини, які окупували його в 1918 році. Вони встановили тут режим соціального і національного гноблення, нестримного грабежу і кривавого терору. Хазяйнування окупантів в Акерманському та Ізмаїльському повітах, як і по всій Бессарабії, привело економіку краю до катастрофи, а трудящі маси – до злиднів. У селян румунські власті відібрали поміщицькі землі й майно, які передала їм Радянська влада, накладали на них непосильні податки. Поміщики, куркулі й монастирі володіли майже половиною, причому кращою половиною, всієї орної землі, а трудове селянство убожіло. В 1939 році серед 107 тис. селянських господарств Акерманського й Ізмаїльського повітів налічувалось 40 тис. безземельних і малоземельних, 47 тис. господарств не мали коней. В містах справжнім бичем трудящих було