Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За бойові подвиги на Одеському плацдармі 14 радянських воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 57 нагороджені
орденом Леніна, 2100 - іншими орденами й медалями. Всі захисники Одеси - і військові і цивільні - нагороджені медаллю «За оборону Одеси».
За видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими міста Одеси в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і на ознаменування 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., Президія Верховної Ради СРСР 8 травня 1965 року прийняла Указ про вручення місту-герою Одесі ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Розчленовуючи Україну, Гітлер віддав боярській Румунії, крім Ізмаїльської і Чернівецької областей, також землі між Бугом і Дністром разом з одеським промисловим і транспортним районом. Румунський правитель Антонеску оголосив створення на цій території губернаторства «Транс- ністрія» (Задністров’я), куди ввійшла вся Одещина, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей та лівобережні райони Молдавської РСР. Центром «Трансністрії» спочатку був Тирасполь, а потім Одеса. Окупаційний чиновницько-бюрократичний апарат одразу ж приступив до ліквідації соціалістичного ладу, пограбування наших багатств, знищення великої маси радянських людей і перетворення решти їх на рабів.
Для здійснення цих завдань було створено спеціальний апарат, в якому на 15 вересня 1942 року тільки на території Одеської області налічувалось 20 тис. фашистських чиновників.
Окупанти створили широку мережу розвідувальних і каральних органів. Головним з них була охранка — сигуранца. Паралельно існувало німецьке гестапо, яке контролювало діяльність румунської сигуранци.
Одещина покрилась концентраційними таборами, що являли собою організовану і старанно продуману форму масового знищення радянських людей. 19 жовтня фашисти в приміщенні порохових складів живцем спалили понад 25 тис. чоловік, поблизу радгоспу «Богданівка» Доманівського району окупанти влаштували табір смерті — єврейське гетто. В приміщення колишнього свинарника вони щоденно зганяли по 1500—2000 чоловіків, жінок і дітей, розстрілювали і спалювали на гігантських вогнищах. Тільки в цьому концтаборі фашисти розстріляли близько 52 тис. радянських громадян та понад 2 тис. чоловік живцем спалили в бараках.
Подібні табори смерті були і в Березівському та Гросулівському (тепер Великомихайлівському) районах. Всього окупанти в Одеській області розстріляли, закатували і спалили близько 200 тис. чоловік.
На території області для всіх громадян віком від 14 до 50 років було введено обов'язкову трудову повинність, а префектура Одеського району ввела її навіть для дітей віком від 7 до 12 років. Трудова повинність, яка не оплачувалась, приносила окупантам 28 млн. марок річного зиску.
Окупанти грабували населення, вивозили в Румунію та Німеччину майно колгоспів і державних установ. З жовтня 1941 по 21 лютого 1942 року з Одеси вивезено 11 899 вагонів з різним устаткуванням і продуктами харчування, понад 500 тракторів.
За неповними даними окупанти тільки сільському господарству області заподіяли збитків на суму 493 млн. крб. Вони спалили й зруйнували 1587 колгоспних будівель, вивезли в Румунію 1741 трактор, 211 комбайнів, 4860 різних сільськогосподарських машин, 218 верстатів, 45 тис. коней, 88 тис. корів, 32 тис. свиней і 65 тис. овець.
Політика окупантів у галузі сільського господарства була спрямована на максимальний визиск. На жителів наклали податок на землю, худобу, собак, димарі тощо. В селі були фактично встановлені кріпацькі порядки. Головною особою тут був фашистський урядовець, який називався «директором ферми», або «чиновником сільського господарства»; селян за найменшу провину нещадно били.
Члени т. зв. трудових громад, створених на базі колгоспів об'єднувались у бригади по 20-30 чол., за кожною з яких закріплювалось 200 га землі для обробітку. Бригада
одержувала насіння, яке після збирання врожаю мусила
Одеська область
Сторінка 40 з 54
почалась героїчна оборона Одеси, яка тривала 73 дні. Вона вписала в історію Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу одну з найяскравіших і славних сторінок.За бойові подвиги на Одеському плацдармі 14 радянських воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 57 нагороджені
За видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими міста Одеси в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і на ознаменування 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., Президія Верховної Ради СРСР 8 травня 1965 року прийняла Указ про вручення місту-герою Одесі ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Розчленовуючи Україну, Гітлер віддав боярській Румунії, крім Ізмаїльської і Чернівецької областей, також землі між Бугом і Дністром разом з одеським промисловим і транспортним районом. Румунський правитель Антонеску оголосив створення на цій території губернаторства «Транс- ністрія» (Задністров’я), куди ввійшла вся Одещина, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей та лівобережні райони Молдавської РСР. Центром «Трансністрії» спочатку був Тирасполь, а потім Одеса. Окупаційний чиновницько-бюрократичний апарат одразу ж приступив до ліквідації соціалістичного ладу, пограбування наших багатств, знищення великої маси радянських людей і перетворення решти їх на рабів.
Для здійснення цих завдань було створено спеціальний апарат, в якому на 15 вересня 1942 року тільки на території Одеської області налічувалось 20 тис. фашистських чиновників.
Окупанти створили широку мережу розвідувальних і каральних органів. Головним з них була охранка — сигуранца. Паралельно існувало німецьке гестапо, яке контролювало діяльність румунської сигуранци.
Одещина покрилась концентраційними таборами, що являли собою організовану і старанно продуману форму масового знищення радянських людей. 19 жовтня фашисти в приміщенні порохових складів живцем спалили понад 25 тис. чоловік, поблизу радгоспу «Богданівка» Доманівського району окупанти влаштували табір смерті — єврейське гетто. В приміщення колишнього свинарника вони щоденно зганяли по 1500—2000 чоловіків, жінок і дітей, розстрілювали і спалювали на гігантських вогнищах. Тільки в цьому концтаборі фашисти розстріляли близько 52 тис. радянських громадян та понад 2 тис. чоловік живцем спалили в бараках.
Подібні табори смерті були і в Березівському та Гросулівському (тепер Великомихайлівському) районах. Всього окупанти в Одеській області розстріляли, закатували і спалили близько 200 тис. чоловік.
На території області для всіх громадян віком від 14 до 50 років було введено обов'язкову трудову повинність, а префектура Одеського району ввела її навіть для дітей віком від 7 до 12 років. Трудова повинність, яка не оплачувалась, приносила окупантам 28 млн. марок річного зиску.
Окупанти грабували населення, вивозили в Румунію та Німеччину майно колгоспів і державних установ. З жовтня 1941 по 21 лютого 1942 року з Одеси вивезено 11 899 вагонів з різним устаткуванням і продуктами харчування, понад 500 тракторів.
За неповними даними окупанти тільки сільському господарству області заподіяли збитків на суму 493 млн. крб. Вони спалили й зруйнували 1587 колгоспних будівель, вивезли в Румунію 1741 трактор, 211 комбайнів, 4860 різних сільськогосподарських машин, 218 верстатів, 45 тис. коней, 88 тис. корів, 32 тис. свиней і 65 тис. овець.
Політика окупантів у галузі сільського господарства була спрямована на максимальний визиск. На жителів наклали податок на землю, худобу, собак, димарі тощо. В селі були фактично встановлені кріпацькі порядки. Головною особою тут був фашистський урядовець, який називався «директором ферми», або «чиновником сільського господарства»; селян за найменшу провину нещадно били.
Члени т. зв. трудових громад, створених на базі колгоспів об'єднувались у бригади по 20-30 чол., за кожною з яких закріплювалось 200 га землі для обробітку. Бригада
одержувала насіння, яке після збирання врожаю мусила