Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узятиТУТ
Пошук від
Одеська область
Сторінка 40 з 54
почалась героїчна оборона Одеси, яка тривала 73 дні. Вона вписала в історію Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу одну з найяскравіших і славних сторінок. За бойові подвиги на Одеському плацдармі 14 радянських воїнів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 57 нагороджені
орденом Леніна, 2100 - іншими орденами й медалями. Всі захисники Одеси - і військові і цивільні - нагороджені медаллю «За оборону Одеси». За видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими міста Одеси в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і на ознаменування 20-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр., Президія Верховної Ради СРСР 8 травня 1965 року прийняла Указ про вручення місту-герою Одесі ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». Розчленовуючи Україну, Гітлер віддав боярській Румунії, крім Ізмаїльської і Чернівецької областей, також землі між Бугом і Дністром разом з одеським промисловим і транспортним районом. Румунський правитель Антонеску оголосив створення на цій території губернаторства «Транс- ністрія» (Задністров’я), куди ввійшла вся Одещина, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей та лівобережні райони Молдавської РСР. Центром «Трансністрії» спочатку був Тирасполь, а потім Одеса. Окупаційний чиновницько-бюрократичний апарат одразу ж приступив до ліквідації соціалістичного ладу, пограбування наших багатств, знищення великої маси радянських людей і перетворення решти їх на рабів. Для здійснення цих завдань було створено спеціальний апарат, в якому на 15 вересня 1942 року тільки на території Одеської області налічувалось 20 тис. фашистських чиновників. Окупанти створили широку мережу розвідувальних і каральних органів. Головним з них була охранка — сигуранца. Паралельно існувало німецьке гестапо, яке контролювало діяльність румунської сигуранци. Одещина покрилась концентраційними таборами, що являли собою організовану і старанно продуману форму масового знищення радянських людей. 19 жовтня фашисти в приміщенні порохових складів живцем спалили понад 25 тис. чоловік, поблизу радгоспу «Богданівка» Доманівського району окупанти влаштували табір смерті — єврейське гетто. В приміщення колишнього свинарника вони щоденно зганяли по 1500—2000 чоловіків, жінок і дітей, розстрілювали і спалювали на гігантських вогнищах. Тільки в цьому концтаборі фашисти розстріляли близько 52 тис. радянських громадян та понад 2 тис. чоловік живцем спалили в бараках. Подібні табори смерті були і в Березівському та Гросулівському (тепер Великомихайлівському) районах. Всього окупанти в Одеській області розстріляли, закатували і спалили близько 200 тис. чоловік. На території області для всіх громадян віком від 14 до 50 років було введено обов'язкову трудову повинність, а префектура Одеського району ввела її навіть для дітей віком від 7 до 12 років. Трудова повинність, яка не оплачувалась, приносила окупантам 28 млн. марок річного зиску. Окупанти грабували населення, вивозили в Румунію та Німеччину майно колгоспів і державних установ. З жовтня 1941 по 21 лютого 1942 року з Одеси вивезено 11 899 вагонів з різним устаткуванням і продуктами харчування, понад 500 тракторів. За неповними даними окупанти тільки сільському господарству області заподіяли збитків на суму 493 млн. крб. Вони спалили й зруйнували 1587 колгоспних будівель, вивезли в Румунію 1741 трактор, 211 комбайнів, 4860 різних сільськогосподарських машин, 218 верстатів, 45 тис. коней, 88 тис. корів, 32 тис. свиней і 65 тис. овець. Політика окупантів у галузі сільського господарства була спрямована на максимальний визиск. На жителів наклали податок на землю, худобу, собак, димарі тощо. В селі були фактично встановлені кріпацькі порядки. Головною особою тут був фашистський урядовець, який називався «директором ферми», або «чиновником сільського господарства»; селян за найменшу провину нещадно били. Члени т. зв. трудових громад, створених на базі колгоспів об'єднувались у бригади по 20-30 чол., за кожною з яких закріплювалось 200 га землі для обробітку. Бригада одержувала насіння, яке після збирання врожаю мусила