Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
найбагатших німецьких колоніях. Крім засіву озимої пшениці, трактори підняли на зяб усю площу під ярі. Тепер у нас немає жодної десятини землі, не піднятої або зданої в оренду. У нас немає жодного бідняка, який би не мав кількох десятин озимої на пару. Після тієї роботи тракторів, яку ми бачили, не хочемо більше вести бідняцьке дрібне господарство, а вирішили організувати усуспільнене тракторне господарство, в якому не буде окремих селянських клаптиків посівів».
Цей лист 22 листопада 1927 року був надрукований у московській газеті «Известия», а 2 грудня текст його було повністю зачитано з трибуни XV з'їзду ВКП(б), який взяв курс на колективізацію сільського господарства. В політичному звіті ЦК партії з'їздові було дано схвальну оцінку ініціативі Укррадгоспоб'єднання і радгоспу ім. Шевченка, які допомогли селянам перейти на шлях колективного обробітку землі, і висловлено побажання, щоб цей приклад було поширено.
Весною 1928 року радгосп на прохання багатьох сіл району організував 14 тракторних загонів. Вони обробляли великі масиви земельних громад, які перейшли на спільне господарювання. Влітку того ж року на базі тракторних загонів радгоспу була створена державна машинно-тракторна станція ім. Шевченка – перша в країні МТС. Вона мала близько ста тракторів і обслуговувала 26 сіл з загальною площею землі в 24 тисячі га. Її першим директором став агроном комуніст О. М. Маркевич, організатор усієї роботи радгоспу по допомозі селянам.
Наслідки першого ж року діяльності першої МТС були досить переконливими. За несприятливих погодних умов 1928 року урожай в усуспільнених господарствах, обслуговуваних станцією, становив 40-55 пудів – удвоє більше, ніж в одноосібних селянських господарствах Березівського району. Собівартість тракторної оранки в МТС виявилась майже в три рази меншою, ніж на Сичавській кооперативній прокатній станції, що обробляла дрібні ділянки окремих селянських господарств.
Того ж 1928 року були організовані в Одеському окрузі ще дві машинно-тракторні станції – Петрівська і Тилігуло-Березанська. Незабаром виникли машинно-тракторні станції в Красноокнянському й Ананьївському районах, які тоді входили до Молдавської Автономної РСР, а згодом були включені до складу Одеської області. Бідняки і тут зразу побачили, яку вигоду дає їм МТС: куркулі брали у них за обробіток землі своїм тяглом і реманентом по 28 крб. з десятини, а МТС – по 12 крб. 85 коп., причому обробляла вона набагато краще. В першій половині 1929 року були організовані МТС і в ряді інших районів України.
В червні 1929 року Рада праці і оборони при Раднаркомі СРСР ухвалила постанову, в якій відзначила позитивні наслідки роботи МТС ім. Шевченка і визнала своєчасним приступити до широкого будівництва машинно-тракторних станцій «як одного з основних шляхів до перебудови індивідуальних селянських господарств на великі колективні господарства». Після того почалась організація МТС у різних районах країни, насамперед у степових, де природно-економічні умови найбільш сприятливі для виробництва зерна і де тоді найдоцільніше було зосереджувати основну масу тракторів. Ці райони і вели перед у переході на рейки колективного господарювання.
В 1929 році колективізація на селі набула масового характеру. Темпи її на Одещині стали особливо наростати восени, коли в ряді районів почали створювати нові машиннно-тракторні станції. Організовувались нові колгоспи і в тих районах, де МТС ще не утворились. В колгоспи пішли не тільки бідняки, а й середняки.
Село бурхливо переживало цей великий перелом у своєму житті. Прихильників колективізації ставало дедалі більше, але чимало було й таких, які ніяк не могли ще перебороти в собі дрібновласницьку психологію. Комуністи й комсомольці розгорнули широку роз'яснювальну й організаторську роботу. На допомогу сільським партійним організаціям Одеський окружком КП(б)У в кінці 1929 року відрядив 300 комуністів.
Одеська область
Сторінка 31 з 54
створити велике усуспільнене господарство. Про це вони повідомили в листі до правління Укррадгоспоб'єднання, в якому писали: «... В цьому році в нашому районі селяни через відсутність дощів майже не сіяли озимини, а на тих землях, де посіяно, нема ще сходів. А на наших переселенських полях зеленіють сотні десятин прекрасної пшениці на парах, якої немає в Цей лист 22 листопада 1927 року був надрукований у московській газеті «Известия», а 2 грудня текст його було повністю зачитано з трибуни XV з'їзду ВКП(б), який взяв курс на колективізацію сільського господарства. В політичному звіті ЦК партії з'їздові було дано схвальну оцінку ініціативі Укррадгоспоб'єднання і радгоспу ім. Шевченка, які допомогли селянам перейти на шлях колективного обробітку землі, і висловлено побажання, щоб цей приклад було поширено.
Весною 1928 року радгосп на прохання багатьох сіл району організував 14 тракторних загонів. Вони обробляли великі масиви земельних громад, які перейшли на спільне господарювання. Влітку того ж року на базі тракторних загонів радгоспу була створена державна машинно-тракторна станція ім. Шевченка – перша в країні МТС. Вона мала близько ста тракторів і обслуговувала 26 сіл з загальною площею землі в 24 тисячі га. Її першим директором став агроном комуніст О. М. Маркевич, організатор усієї роботи радгоспу по допомозі селянам.
Наслідки першого ж року діяльності першої МТС були досить переконливими. За несприятливих погодних умов 1928 року урожай в усуспільнених господарствах, обслуговуваних станцією, становив 40-55 пудів – удвоє більше, ніж в одноосібних селянських господарствах Березівського району. Собівартість тракторної оранки в МТС виявилась майже в три рази меншою, ніж на Сичавській кооперативній прокатній станції, що обробляла дрібні ділянки окремих селянських господарств.
Того ж 1928 року були організовані в Одеському окрузі ще дві машинно-тракторні станції – Петрівська і Тилігуло-Березанська. Незабаром виникли машинно-тракторні станції в Красноокнянському й Ананьївському районах, які тоді входили до Молдавської Автономної РСР, а згодом були включені до складу Одеської області. Бідняки і тут зразу побачили, яку вигоду дає їм МТС: куркулі брали у них за обробіток землі своїм тяглом і реманентом по 28 крб. з десятини, а МТС – по 12 крб. 85 коп., причому обробляла вона набагато краще. В першій половині 1929 року були організовані МТС і в ряді інших районів України.
В червні 1929 року Рада праці і оборони при Раднаркомі СРСР ухвалила постанову, в якій відзначила позитивні наслідки роботи МТС ім. Шевченка і визнала своєчасним приступити до широкого будівництва машинно-тракторних станцій «як одного з основних шляхів до перебудови індивідуальних селянських господарств на великі колективні господарства». Після того почалась організація МТС у різних районах країни, насамперед у степових, де природно-економічні умови найбільш сприятливі для виробництва зерна і де тоді найдоцільніше було зосереджувати основну масу тракторів. Ці райони і вели перед у переході на рейки колективного господарювання.
В 1929 році колективізація на селі набула масового характеру. Темпи її на Одещині стали особливо наростати восени, коли в ряді районів почали створювати нові машиннно-тракторні станції. Організовувались нові колгоспи і в тих районах, де МТС ще не утворились. В колгоспи пішли не тільки бідняки, а й середняки.
Село бурхливо переживало цей великий перелом у своєму житті. Прихильників колективізації ставало дедалі більше, але чимало було й таких, які ніяк не могли ще перебороти в собі дрібновласницьку психологію. Комуністи й комсомольці розгорнули широку роз'яснювальну й організаторську роботу. На допомогу сільським партійним організаціям Одеський окружком КП(б)У в кінці 1929 року відрядив 300 комуністів.