Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Уряди Радянської Росії та Радянської України не раз висловлювали протест проти загарбання Бессарабії румунською правлячою клікою і заявляли, що ніколи не примиряться з незаконним відторгненням цієї частини радянської землі.
Не мирилися з цим і трудящі поневоленого краю. Вони на кожному кроці виявляли свою непокору окупантам, прагнення до возз'єднання з Радянською Україною. Селяни відмовлялися платити податки, робітники страйкували. Партизанські загони нападали на жандармські пости. Горіли склади з зерном, яке призначалося для вивезення в Румунію. Кожен революційний виступ викликав жорстокі репресії. Тисячі людей було закатовано в застінках сигуранци і в каторжних тюрмах. Але загарбникам не вдалося зламати опір трудящих.
Цей опір знайшов свій найяскравіший вияв у знаменитому Татарбунарському повстанні, яке спалахнуло у вересні 1924 року. Це був масовий революційний виступ. Підготувала його підпільна селянська революційна організація, очолювана комуністами. Румунський уряд кинув проти повстанців 10 полків піхоти з артилерією, жандармське військо. Повсталі селяни билися відважно, але надто переважаючими були збройні сили ворога. Румунська правляча кліка жорстоко розправилась з повстанцями.
Ще лютішим став боярський терор, але опір тривав. Невтомно і безстрашно діяло комуністичне підпілля. Ізмаїльський комітет партії видавав нелегальну газету «Красный Юг» та численні листівки, які закликали трудящих до боротьби. В лютому 1930 року сотні робітників і селян вийшли на вулиці Ізмаїла на організовану комуністами і комсомольцями демонстрацію. Війська розігнали демонстрацію, десятки її учасників були заарештовані і кинуті в тюрму. Але сміливий виступ залишив незабутній слід в умах і серцях людей. У 1938 році страйкували Ізмаїльські портовики.
Трудящі багатостраждального краю прагнули визволення від соціального і національного гніту, і їх погляди були з надією звернені на схід.
В 1940 році Радянський уряд визнав необхідним і своєчасним приступити разом з Румунією до негайного розв’язання питання про повернення Бессарабії Радянському Союзу. Часи були зовсім інші, ніж тоді, коли румунські бояри загарбали чужу територію, військова слабкість СРСР давно відійшла в минуле, і королівська Румунія примушена була задовольнити справедливу вимогу СРСР. Бессарабія возз’єдналася з Радянським Союзом. Більша частина її території за Законом, ухваленим сесією Верховної Ради СРСР 2 серпня 1940 року, ввійшла до складу новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, а Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти, в яких переважало українське населення, приєднано до Радянської України. 7 серпня 1940 року була утворена в складі Української PCP Ізмаїльська область, до якої ввійшли Ізмаїльський і Акерманський повіти.
Безмежною була радість трудящих визволеного краю. Учасники загальноміського мітингу трудящих Ізмаїла в своїй резолюції заявили: «Ми переживаємо невимовну радість і щастя. Віднині й назавжди ми випрямились на весь зріст і на всю силу нашого голосу заявляємо всьому світові: «Ми — громадяни великого Радянського Союзу. Ми не мали своєї батьківщини, ми здобули свою справжню Батьківщину Союз Радянських Соціалістичних Республік!». Такі були думки і почуття всіх трудящих придунайських українських земель. З установленням Радянської влади почалось тут нове життя. За короткий час сталися докорінні соціально-економічні та політичні зміни
15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ про відновлення на території Бессарабії чинності радянських законів про націоналізацію землі. Поміщицьке землеволодіння було ліквідоване, куркульське землекористування істотно зменшилось, десятки тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств одержали землю.
Одеська область
Сторінка 37 з 54
безробіття, бо більшість промислових підприємств не працювала. Реальну заробітну плату робіт ників фабриканти і заводчики знизили порівняно з 1913 роком на 60 проц., а робо- чий день збільшили до 12—14 годин. Голод і хвороби панували в робітничих і селянських оселях. Гнів і обурення населення викликала примусова румунізація. У школах дітей навчали тільки румунською мовою. Українська та російська мови, якими говорила переважна більшість населення, були заборонені. Не мирилися з цим і трудящі поневоленого краю. Вони на кожному кроці виявляли свою непокору окупантам, прагнення до возз'єднання з Радянською Україною. Селяни відмовлялися платити податки, робітники страйкували. Партизанські загони нападали на жандармські пости. Горіли склади з зерном, яке призначалося для вивезення в Румунію. Кожен революційний виступ викликав жорстокі репресії. Тисячі людей було закатовано в застінках сигуранци і в каторжних тюрмах. Але загарбникам не вдалося зламати опір трудящих.
Цей опір знайшов свій найяскравіший вияв у знаменитому Татарбунарському повстанні, яке спалахнуло у вересні 1924 року. Це був масовий революційний виступ. Підготувала його підпільна селянська революційна організація, очолювана комуністами. Румунський уряд кинув проти повстанців 10 полків піхоти з артилерією, жандармське військо. Повсталі селяни билися відважно, але надто переважаючими були збройні сили ворога. Румунська правляча кліка жорстоко розправилась з повстанцями.
Ще лютішим став боярський терор, але опір тривав. Невтомно і безстрашно діяло комуністичне підпілля. Ізмаїльський комітет партії видавав нелегальну газету «Красный Юг» та численні листівки, які закликали трудящих до боротьби. В лютому 1930 року сотні робітників і селян вийшли на вулиці Ізмаїла на організовану комуністами і комсомольцями демонстрацію. Війська розігнали демонстрацію, десятки її учасників були заарештовані і кинуті в тюрму. Але сміливий виступ залишив незабутній слід в умах і серцях людей. У 1938 році страйкували Ізмаїльські портовики.
Трудящі багатостраждального краю прагнули визволення від соціального і національного гніту, і їх погляди були з надією звернені на схід.
В 1940 році Радянський уряд визнав необхідним і своєчасним приступити разом з Румунією до негайного розв’язання питання про повернення Бессарабії Радянському Союзу. Часи були зовсім інші, ніж тоді, коли румунські бояри загарбали чужу територію, військова слабкість СРСР давно відійшла в минуле, і королівська Румунія примушена була задовольнити справедливу вимогу СРСР. Бессарабія возз’єдналася з Радянським Союзом. Більша частина її території за Законом, ухваленим сесією Верховної Ради СРСР 2 серпня 1940 року, ввійшла до складу новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, а Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти, в яких переважало українське населення, приєднано до Радянської України. 7 серпня 1940 року була утворена в складі Української PCP Ізмаїльська область, до якої ввійшли Ізмаїльський і Акерманський повіти.
Безмежною була радість трудящих визволеного краю. Учасники загальноміського мітингу трудящих Ізмаїла в своїй резолюції заявили: «Ми переживаємо невимовну радість і щастя. Віднині й назавжди ми випрямились на весь зріст і на всю силу нашого голосу заявляємо всьому світові: «Ми — громадяни великого Радянського Союзу. Ми не мали своєї батьківщини, ми здобули свою справжню Батьківщину Союз Радянських Соціалістичних Республік!». Такі були думки і почуття всіх трудящих придунайських українських земель. З установленням Радянської влади почалось тут нове життя. За короткий час сталися докорінні соціально-економічні та політичні зміни
15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ про відновлення на території Бессарабії чинності радянських законів про націоналізацію землі. Поміщицьке землеволодіння було ліквідоване, куркульське землекористування істотно зменшилось, десятки тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств одержали землю.